Є. Бистрицький. Збентежена чи збурена ідентичність / У кн.: Донскіс, Леонідас. Збентежена ідентичність і сучасний світ. — К.: Факт, 2010. — С. 6-14.

Головна    





Євген БИСТРИЦЬКИЙ

ЗБЕНТЕЖЕНА ЧИ ЗБУРЕНА ІДЕНТИЧНІСТЬ



Книга, яка зараз у твоїх руках, український читачу, особлива. Її присвячено проблемі найактуальніших сучасних філософських розвідок — ідентичності. Втім, написана професором філософії, вона не є суто науковим трактатом. Це — вдала спроба за допомогою філософії осмислити джерело суперечливих змін у наш час, історичний відлік якого почався у 1991 р. — рушійну силу людських пошуків, у яких ми разом та кожний з нас виборюємо власну, національну ідентичність. Я б назвав цей твір філософською книгою з життя. Її читатимеш з надзвичайною цікавістю завдяки впізнаваності життєвих пошуків себе й вивчатимеш заради філософськи повчальних узагальнень, що допомагають торити шлях у складному світі сучасності.

Бути ідентичним — це належати до тих чи інших асоціацій людей або їх великих громад, об’єднань, культурних світів. Бути ідентичним — бути також самим собою. Останні десятиліття національних змагань й політичних зіткнень навчили нас, як це непросто, інколи смертельно небезпечно, втім життєво важливо бути кимось, усвідомлювати та відстоювати власну автентичність через належність до когось або чогось у сьогоднішньому світі. У нас тема національної ідентичності є наскрізною для нескінченних немирних політичних дебатів та гострих буденних суперечок.

Автор книги належить до національної громади держави Литва й разом з тим є громадянином світу, перш за все Європи, Заходу; цей його твір написаний і вперше виданий \7\ англійською, отже вийшов за литовські межі не лише для західного читача. Перед нами досвід відстоювання незалежності невеликої литовської нації, пропущений через життя професійно і відверто думаючої людини. Вчений, громадський активіст та політик збуреного післярадянського часу бере власний непростий досвід «одного з проклятих питань сучасності, а саме: ким я є?» — приналежності до різних національних та професійних спільнот за основу опису та дослідження того, що ж відбувається з нашою ідентичністю — жителів Східної Європи

Якщо взяти до уваги вражаючу подібність історичних шляхів до незалежності України та Литви, особливо в останні десятиліття (шляхів, які, будемо вважати — ненадовго, розійшлися з моменту вступу Литви до Європейського Союзу), то ця книга також і про досвід приналежності чи різних приналежностей людини в Україні. Разом з тим, для нас переклад цієї книги повчальний: вона містить критичну перспективу того, що зможе статися з країною, у тому числі з кожним окремо, якщо ми набудемо політичної приналежності до європейської ідентичності — увійдемо у Європейський Союз, не зміцнюючи єдності, без політично об’єднаної нації.

Все це говорить про досить складну для предметного аналізу всезагальність проблеми ідентичності: як схопити її суть, її головні ознаки та найбільш значимі прояви? Адже досвід ідентичності існує, фактично, у всьому, що є нагальним для сучасної людини, — від особистісного самоствердження через більш-менш свободну вибудову власної долі до цієї ж реалізації себе у професійній спільноті, ширшому суспільстві, власній чи чужій державі. Так було завжди, принаймні, для доби сучасності, для модерної держави. Чому тоді саме сьогодні нам, як і автору цієї книги, так важливо виокремлювати поняття ідентичності як особливої проблеми нашої сучасності?

На авторську відповідь вказує вже сама назва твору. Йдеться про сучасну увагу до питання ідентичності. Форми і \8\ способи буття людини членом полісу, громадянином держави, особою, яка має національність, належіть тій чи іншій культурі або світовій цивілізації, так само як і відносини між цими меншими та більшими людськими спільнотами, завжди, відповідно добі, були у центрі уваги мислителів та дослідників. Але лише сьогодні йдеться про особливо збентежену ідентичність (troubled identyty). Лише у наш час ми особливо занепокоєні цим питанням.

Паралельно автору, запитаємо себе, що мало б найбільш бентежити нас у сучасному світі, що є для нас сьогодні найнебезпечнішим? Наша найближча відповідь торкатиметься складностей у міжетнічних стосунках. Так, може йтися про ціннісно-світоглядні протиріччя населення різних регіонів у рамках однієї країни (наприклад, суперечок про «Захід» та «Схід» України), які легко переростають у внутрішньо-політичні конфлікти чи ведуть до загострених відносин з іншими державами. Розмови, які точаться, є дискурсами про ідентичність, оскільки їх логіка з необхідністю призводить до обговорення визначальної позиції національно-культурного самовизначення. Саме остання набула значення кінцевої ідеологічної підвалини найглибших змін сучасності: розвалу СРСР, унезалежнення країн так званого соціалістичного табору, зміни політичної карти світу. Все це визначило ціле нашого сьогоднішнього життя. Будемо послідовними — й ще одна відповідь щодо головної небезпеки прийде до нас сама: міжетнічні надзвичайно жорстокі, так звані локальні, військові конфлікти від Косова, Самашек, Чечні до подій 9/11, Іраку, Ізраїлю та Палестини, Афганістану, за якими для всіх нас ховається глобальніша загроза зіткнення цивілізацій (культур) вже світового масштабу.

Західна масова, назвем її філософська, публіцистика звертає особливу увагу саме на цей, глобальний вимір небезпеки конфліктів (етно)культурних світів. Згадаємо лише кілька найостанніших видань англійською. Нобелівський лауреат, відомий \9\ економіст, який отримав у тому числі й філософську освіту в Оксфорді, Амартья Сен (Amartya Sen), говорить про розповсюджену ілюзію ефективності насилля для забезпечення унікальної культурної та релігійної ідентичності. Як люди в історії виправдовують масове знищення собі подібних в ім’я тієї самої національно-релігійної ідентичності — задається питанням видатний французький публіцист, народжений у Бейруті, Амін Маалуф (Amin Maalouf). Нарешті, зірка на філософському небосхилі англо-американської філософії, професор університету в Принстоні, Кваме Ентоні Аппіа (Kwame Anthony Appiah) з сім’ї африканських емігрантів, що отримав блискучу західну освіту, порушує питання можливості універсальної, космополітичної етики у світі подорожуючого людства й намагається довести можливість діалогу понад етнокультурними кордонами у світі, досі отруєному фанатизмом та нетолерантністю.

Разом з цими авторами варто визнати ідентичність як глобальну проблему сучасності, що виникає якраз унаслідок процесів, якщо вжити термінологію Юрґена Габермаса, колонізації локальних культурних світів, що, збурені до основ, чинять опір. Між іншим, саме тому, що проблема ідентичності зачіпає основи організації життя людей, тобто найглибші підвалини побудови того чи іншого культурного світу, ідентичність стає актуальною для філософських досліджень, які неусувно пов’язані з розмовою про граничні підвалини того чи іншого явища. Втім, щоб міркувати про засади та принципи, варто вивчити самі явища.

Леонідас Донскіс саме й фокусує своє дослідження на суспільних, соціологічних вимірах ідентичності у більш локальному, литовсько-європейському контексті. Аналіз її конфліктних проявів у політичному, культурному та повсякденному житті сучасної та, почасти, історичної Литви, панорама не стільки збурення, скільки морального неспокою нації та її представників — збентеження, що намагається сповідувати \10\ європейські культурні стандарти, визначає широкий спектр критичних спостережень та ідей, представлених у книзі.

Лише перерахую на свій страх та ризик деякі з них (читач самостійно знайде набагато більше цікавого для себе).

Вслід за автором книги та його методологічним вчителем, відомим сучасним філософом Зиґмундом Бауманом, визнаємо ідентичність як вічне завдання, рух того, що «є», до того, що «має бути»: в українському контексті нам відомий цей збентежений стан пошуків невловимої національної ідеї «як такої» або суперечок, хто є національно найщиріший.

Хто з нас побіжно не оцінював особистість іншого через субстанціалізацію якостей його національності: «всі вони українці, росіяни, євреї, татари тощо такі». Автор перефразує іншого філософа, щоб вказати на небезпеку, коли «індивід стає ідентичністю» — протиріччя, яке неможливо довго витримати у модерному світлі європейсько-просвітницького визнання фундаментальних прав людини.

Хіба не на очах українських громадян відбувається вистава затяжної політичної кризи, яку, якщо на хвилинку спростити суть справи, освячують гаслами з протилежних світоглядних позицій — національного консерватизму («Україна та українське перш за все») та ринкового лібералізму («Головне — економічний прогрес»), хоч що б абсолютно інше за них не було у реальності. Чи не ми піддаємося сьогодні спекулятивній політиці пам’яті, коли від нас вимагають інтерпретувати історію, у скарбниці якої можна знайти невичерпний дуалізм вкрай протилежних колективних та індивідуальних вчинків героїв етносу. Як зазначає Донскіс, наші політичні лідери намагаються мати повний контроль над історичною пам’яттю або у формі забуття власних трагедій чи іншокультурного прогресивного впливу, або як пробачення власних (та на сьогодні близьких з точки зору політичної ідентичності націй) історичних помилок. \11\

А хто з нас не запалає праведним гнівом, коли насправді роблять або, набагато частіше, у корисливих політичних цілях імітують замах на національне осердя нашої ідентичності, провокуючи екзистенційно виправдану лють, одержимість й фанатизм — і життя стає досить небезпечним, як зазначає автор.

І нарешті, хто не знає чи не відчував, що ідентичність визначально пов’язана з множинністю досить вільного вибору приналежності — до кого, якої групи, асоціації, спільноти людей я маю належати, як того вимагають не лише політики, а й навіть згадують випадкові супутники в умовах збентеженої ідентичності. Суперечлива ситуація вибору ще більше ускладнюється, якщо ти, як і автор, маєш можливість міжнародної професійної мобільності — нехай для тебе це буде лише короткочасна поїздка за кордон з метою хаотичного бізнесу у країнах колишнього соціалістичного табору у пізні роки перебудови. Однаково треба обирати, нехай тимчасово, втім не втрачаючи власне «я», «з ким ти» у цьому плинному світі.

Буде природним питання: а який рецепт заспокійливих ліків від збентеженої ідентичності пропонує литовський філософ і європейський політик? Чи, взагалі, існують універсальні засоби для вирішення проблеми етнокультурного збурення, про яку у її глобальному значенні лише кілька останніх десятиліть почали думати не лише соціальні психологи, які, власне, й тематизували саме поняття ідентичності у середині минулого століття, а й сучасні філософи, соціологи та представники політичних наук?

Здається, я не дуже погрішу проти істини, якщо скажу, що професор Донскіс обирає традиційний, що зовсім не означає старий чи заяложений, шлях до позитивних висновків. Неможливо не визнати, що ідентичність не проявляється в іншій формі, ніж через дії особистості — вчинку на основі акта більш-менш свідомого вибору. Тому разом зі «старими» класиками європейської філософії ми, так само й автор, мали б схилитися \12\ до визнання, що чим більш свідомим, більш раціональним є наш вибір, тобто чим принциповіше ми слідуватимемо нормам моралі та принципу верховенства права (що ґрунтується на неухильному дотриманні прав людини), тим скоріше ми подолаємо збентеженість суспільного життя з приводу «а ким ти є?» І vice verse: чим на більш раціональних засадах побудовані інституції нашого суспільства, тобто чим далі ми відійшли від його органічної, традиційної організації (у цьому контексті автор згадує поняття Gemeinschaft) у напрямку до космополітичного, «штучно» унормованого гуртожитку (Gesellschaft), тим свідоміші ми є.

Ми пам’ятаємо, що ідентичність постійно пов’язана з моральним вибором. Спираючись на новітніх філософських класиків від Фромма до Ґелнера, а також на моральні авторитети видатних східно-європейських критиків тоталітаризму — Чеслава Мілоша, Вацлава Гавела, Мілана Кундери та ін., автор протиставляє «мати» та «бути» та, у кінцевому рахунку, «політичну ідентичність» — «культурній ідентичності» або, краще сказати, культурі ідентичності. Можливий шлях до більш певної відповіді на поставлені «кляті» питання ідентичності ториться, перш за все, нашою особистісною моральною культурою. Покладаючись на безсумнівний філософський авторитет теоретика та критика постмодернізму Зиґмунда Баумана, автор книги так само шукає тверду опору серед збентеженого світу у моральній силі культурної людини.

Якщо спробувати самостійно передати загальний «Бауманівський настрій» книги, то йдеться не про те, щоб через моральне довершення звільнитися від «успадкованої» кожним національно-культурної ідентичності та виступити проти неї. Важливо брати ідентичність в її сучасному розумінні як вчинок самотнього морального суб’єкта, що означає максимальну відповідальність кожного за виконання власного обов’язку. Це, погоджується автор, трансформує «ідентичність з питання зумовленості в питання досягнення, роблячи її в такий спосіб \13\ особистим завданням і особистою відповідальністю» [Bauman, 1996, 62].

Чи така перспектива трансформування питання ідентичності у реальність індивідуального рішення та вчинку здатна задовольнити нас? Принаймні вона методологічно спрацьовує у книзі. Завдяки цьому разом з автором ми можемо побудувати образ політика або такої політичної партії, яка сповідуватиме ліберальний націоналізм. Так вчений і політик називає те, що було успішно здійснено в інших країнах колишнього соціалістичного табору під назвою національної демократії та, як він констатує, «поки що провалилося у нас». Пройшла непоміченою «моральність ліберального націоналізму та його вплив на публічний дискурс і соціальну критику» — робиться не дуже втішний висновок.

Поки що, вторимо ми литовському філософу, національна демократія провалилася й у нас, в Україні. Але я не думаю, що у її невдачі слід звинувачувати моральну слабкість її політичних носіїв та прибічників, а також культивований ними дискурс надмірного соціального популізму, хоча це очевидний факт. Наш досвід регіональних культур з різних причин ближче до світового й указує не стільки на суспільне збентеження, скільки на збурену ідентичність (disturbed identity), з якою з самого початку варто рахуватися як зі способом буття, культурного співбуття, чиї успадковані смисли якраз і складають кінцеві підвалини моральної мотивацій окремої людини культури. Незважаючи на видимість постмодерної плинності у частині сучасного світу, який долає великі ідеологічні наративи, ідея постмодерну залишається під питанням, насамперед, саме завдяки збуренню колективних ідентичностей. Людина культури досить твердо, інколи навіть ціною життя, відстоює власну екзистенційну унікальність, у тому числі й у випадках, які важко оцінювати за допомогою психологічної термінології як афекти гніву чи національного фанатизму. \14\На мій погляд, витоки тимчасової поразки національної демократії, так само як відповіді на виклики конфліктів національно-культурних приналежностей, варто шукати далі, за межами лише морально збентеженого індивіда — у колективному вимірі ідентичності. Як з останнім філософськи «працювати» — це й є питання для наступних обговорень.

Наприкінці, професору Леоніду Донскісу слід особливо подякувати за його теоретичну мужність витримувати протягом всього дослідження внутрішній опір та напругу найсуперечливішого поняття сучасності — ідентичності.


Євген Бистрицький






Є. Бистрицький. Збентежена чи збурена ідентичність / У кн.: Донскіс, Леонідас. Збентежена ідентичність і сучасний світ. — К.: Факт, 2010. — С. 6-14.


Донскіс, Леонідас. Збентежена ідентичність і сучасний світ. — К.: Факт, 2010. — 312 с. — ISBN 978-966-359-361-6

У своїй книзі Леонідас Донскіс визначає термін «збентежена ідентичність» як ідентичність, що постійно потребує певності й підтвердження. Донскіс досліджує, чому і в який спосіб пошуки ідентичності стають головним питанням для людини постмодерну, що є і творцем, і трасформатором ідентичності. Наше захоплення особистою ідентичністю, що замінює колишні пошуки сенсу буття, стає своєрідною формою дискурсу, самовідкриття, самоінтепретації та чудовою нагодою перевтілитися в «іншого» в своїй країні. Ідентичність захищає нас і завдає нам болю. Як стверджує Донскіс, завдяки процесу створення-зміни ідентичності ми можемо перейти з політичної більшості до культурної меншості й навпаки.








Повернутися до головної сторінки