Є. Бистрицький. Громадянське суспільство — рушій демократичних перетворень // Громадянське суспільство. — 2010. — №1(10). — С. 2-6.

Головна

Євген БИСТРИЦЬКИЙ

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО — РУШІЙ ДЕМОКРАТИЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ

Нині поширена думка, що головна проблема України — будування сучасної динамічної економіки, яка забезпечує добробут людей. Саме для цього, часто-густо віримо ми, потрібні чесні та відповідальні політики, ефективна політична система та добре організовані державні інституції — основні складові функціонування держави. Втім, ані зміни політичної системи, ані реформи у сфері економіки неможливі й не потрібні самі по собі. Зміни необхідні для покращення повсякденного життя, відносин між людьми, на базі чого й виникають фундаментальні цінності суспільства: громадянська гідність на основі поваги до прав людини, суспільна мораль, свобода совісті та слова, високий рівень освіти й культури, духовність, дбайливе ставлення до довкілля тощо. Саме на цих засадничих цінностях накопичується соціальний «капітал» — національна згуртованість та взаємодовіра людей, тобто те, чого не вистачає теперішній Україні.

Громадянське суспільство — це сфера самоврядування громадян, яка утворюється незалежно від державних інституцій на основі повсякденних відносин людей.

Метою організацій громадянського суспільства є спільні дії, спрямовані на підтримку або захист власного, а разом із тим і колективного, інтересу в законослухняний та підзвітний суспільству спосіб.

У найширшому розумінні громадянське суспільство — це структурований повсякденний громадський самоактивізм. У громадянському суспільстві діють як зареєстровані в органах юстиції неурядові організації, за виключенням політичних партій, так і різноманітні незареєстровані тимчасові колективні ініціативи.

До 1987-1989 років на території Україні громадянське суспільство існувало у спотвореній формі підзвітних та максимально підконтрольних державі об’єднань громадян.

У всіх сучасних розвинутих демократичних країнах громадянське суспільство існує як історична культурна традиція добре відомий спосіб повсякденної самоорганізації громадського життя. В Україні громадянський активізм не набув належної поширеності.

Громадянське суспільство є структурованою основою демократичного суспільства. Не може бути демократичного устрою без вільної і відкритої самоорганізації життя людей. Демократичне суспільство — це насамперед розвинуте громадянське суспільство. Отже, існування, \3\ розвиток і занепад громадянського суспільства залежать від стану демократії у країні.

Європейські розвинуті громадянські суспільства спираються насамперед на міцний фундамент правд. Захист прав людини є основою верховенства права. Проникнення принципу верховенства права у відносини громадян з владою та між собою на всіх рівнях суспільного життя є запорукою розвитку відкритого, демократичного суспільства. Передумовою існування і розвитку громадянського суспільства та гідних громадян у ньому є всебічне визнання та державний захист невід’ємних прав людини відповідно до міжнародних документів, ратифікованих Українською державою. Це, зокрема, Міжнародний білль про права людини, що включає Загальну декларацію прав людини (1948 рік). Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1976 рік) Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1976 рік), а також Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 рік).

Громадські організації України: за що і проти чого?

Спираючись на принцип верховенства права, громадянське суспільство вимагає відкритості обраної влади на всіх рівнях і прийняття нею державних рішень. Громадяни мають невід ємне право доступу до всього масиву суспільно значущої інформації, яка належить до їх приватно-публічних інтересів. Відкритість та прозорість дій влади є інструментом виміру підзвітності та відповідальності політиків і представників публічних адміністрації, недоліки якої мусять мати чіткі правові наслідки. Природне право свободи слова та сумління втілюється в суспільному інституті незалежних засобів масової інформації (ЗМІ). за допомогою яких вільне слово стає матеріалізованою силою впливу громади на владу.

Відстоювання прав людини допомагає громадянському суспільству ефективно захищати соціапьно-економічні права громадян. Соціальна справедливість досягається лише через безпосередню масову участь членів неурядових організацій та асоціацій у громадському контролі за розподілом та використанням публічною владою суспільного багатства.

Сукупність фундаментальних прав людини разом із соціально-економічними правами є міцною правовою основою суспільної моралі. Відкритість, прозорість, підзвітність, відповідальність представників усіх гілок влади залишають мало простору для нечесності, несправедливості та корупції як з боку державних діячів, так і громадян. Ці невід’ємні права та цінності громадянського суспільства є засадами гідності громадянина та належного рівня політичного життя у країні.

Жодна провідна політична сила в історії незалежної України досі не запропонувала послідовної стратегії розвитку громадянського суспільства як фундаменту побудови демократії. Жодна з політичних партій, які брали участь в управлінні, не виявила зацікавленості у розробці програми розвитку громадянського суспільства. Дотепер жодний орган управління, за незначним винятком кількох місцевих органів влади, не був здатний налагодити реальний системний діалог з громадянським суспільством.

Поняття «громадянське суспільство» увійшло у вжиток «післямайданних» керівників держави лише на короткий період. Загальний переляк усіх гілок влади після народного Майдану за чесність та справедливість державної влади зник за одиндва роки. Дві спонтанні спроби — президента та прем’єр-міністра — провести громадські слухання з питань демократичного управління, залучивши до діалогу дієві неурядові організації, не були результативними. Захищаючи свої закриті корпоративні інтереси, владна політична еліта не була готова й не здатна до чесного діалогу з громадянами. Поняття громадянського суспільства та його розбудови відсутнє у словниковому запасі всіх без виключеннях високих представників влади та опозиції

Основні політичні клани та їх керівництво винайшли соціальну замісну терапію \4\ для придушення хвороби остраху справжньої демократії Діалог з громадянським суспільством, активними громадськими організаціями України, яких налічується кілька тисяч, заміщений роздуванням надмірного політичного популізму.

Суть і небезпека популізму полягає в тому, що він свідомо оминає складну реальність інтересів різноманітних асоціацій громадян. Популісти апелюють до кожного з нас поодинці. Вони розділяють громадян на соціальні атоми й залишають їх на самоті, обіцяючи задовольнити інтереси кожного окремо й водночас усіх разом. Вони обіцяють покращити персональні умови життя, задовольнити перші життєві потреби, скажімо, підвищити заробітну плату, пенсію, знизити тарифи тощо, подарувати за безцінь квартири, не вимагаючи від нас самих нічого, крім одного — делеґування такому політикові своєї частки влади. Вони все готові зробити замість нас та без нашої участі. Популіст не зустрічається з дієвими асоціаціями чи об’єднаннями громадян, аби з’ясувати ключові суспільні інтереси. Увага до останніх небезпечна для такого політика ускладненням простої картини світу, яку він малює для натовпу.

Розповсюдження політичного популізму — найстрашніша хвороба пострадянського суспільства, яка руйнує громадянське суспільство. Політика популізму — неминучий прообраз державного керівництва, що наполегливо вбивають у голови громадянам «післямайданні» політики. Участь громадян у прийнятті державних рішень замішується пустопорожніми, без жодних практичних або правових наслідків, взаємними звинуваченнями у корупції на численних телевізійних ток-шоу. Обіцянки створити дійсно незалежне суспільне мовлення також залишились пустопорожнім популізмом.

Натомість представники влади всіх рівнів, які контролюють публічні фінанси, за невеличкими виключеннями, мало зацікавлені у стратегічній підтримці громадського сектора, особливо коли йдеться про можливості прозорого та підзвітного розподілу державних коштів для суспільно значущої діяльності неурядових організацій — надання ними соціальних послуг.

В умовах перехідної економіки, складності якої підсилені фінансово-економічною кризою, громадянам важко знаходити вільний час для громадської діяльності. Неурядовий сектор як ніколи потребує особливої фінансової підтримки. Нині держава, фактично, відсторонилас від сприяння громадянському суспільству та його розвитку. Навіть коли державні інституції, міністерства та відомства, парламентські комітети, місцева охоче використовують незалежний експертний аналіз та замовляють такий, вони не пропонують жодної компенсації за напрацювання неурядових аналітичних центрів.

По суті, весь активний громадський сектор — неурядові організації, які повсюдно захищають, лобіюють та відстоюють демократичні права та життєво важливі інтереси людей, — було створено коштом іноземних державних та приватних донорів, програм міжнародної допомоги з розвитку. Місцеві благодійні фундації, як правило, відстороняються від безпосередньої допомоги демократичним активістам. Їх легко зрозуміти: за умови підтримки подібних дій українським бізнесом такі комерційні структури або опиняться під пильною увагою урядовців, або суперечитимуть інтересам власного фінансово-політичного клану. Тому більшість національних благодійників підтримує важливі, проте політично безпечні громадські потреби у сферах охорони здоров’я, культури, освіти.

Українська держава та її еліта до сьогодні не спромоглися зрозуміти фундаментальне значення громадянського суспільства. Нижче викладено пропоновані нами певні політико-правові кроки, які мають бути зроблені для створення умов його розвитку га без яких неможлива національна демократія.

Правове визнання та захист організацій громадянського суспільства

— Чинний закон «Про об єднання громадян», визнаний Європейським судом з \5\ прав людини таким, що порушує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема свободу об’єднань, має бути змінений.

Рекомендація: прийняття нової редакції закону «Про громадські організації», яка відповідатиме Конвенції та Рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи про правовий статус неурядових організацій в Європі щодо умов леґалізації, видів діяльності і санкцій стосовно таких організацій.

— Утворення і діяльність благодійних організацій в Україні залишається найбільш ускладненими процесами серед інститутів громадянського суспільства; не вреґульовано правовий статус фондів/установ, а також особливості певних видів благодійної діяльності (волонтерської діяльності, меценатства, публічного збору пожертв, благодійних лотерей тощо).

Рекомендація: прийняття нової редакції закону «Про благодійництво та благодійні організації».

— Доступ представників громадянського суспільства до публічної інформації обмежується без достатніх правових підстав, що в більшості випадків не дозволяє їм своєчасно і компетентно взаємодіяти з державою та ЗМІ.

Рекомендація: прийняття закону «Про доступ до публічної інформації», який реґулює процедури активного і пасивного доступу осіб до публічної інформації та зняття обмежень доступу після чітко визначеного періоду. У розділі про права людини йдеться про цей закон і нову редакцію закону про інформацію. Вони можуть існувати тільки разом.

— Попри конституційну норму про вреґулювання права на свободу мирних зібрань спеціальним законом, відповідний законодавчий акт досі не прийнято, і конституційні свободи часто обмежуються рішеннями органів місцевого самоврядування.

Рекомендація: прийняття закону «Про порядок організації і проведення мирних заходів».

— Відсутні системне реґулювання та підтримка волонтерської діяльності в Україні, особливо важливої у контексті підготовки до Євро-2012 та необхідності реформ у сфері соціальних послуг.

Рекомендація: запровадження державної цільової програми підтримки розвитку волонтерської діяльності в Україні, яка відповідатиме законодавству Європейського Союзу в цій сфері.

Інститути громадянського суспільства не мають права оскарження нормативних актів від власного Імені; не вреґульовано інститут колективних позовів до державних органів.

Рекомендація: внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства, що дозволять оскарження актів державних органів не тільки особами, на яких вони безпосередньо впливають, а й об’єднаннями таких осіб.

— Прийняття і виконання судових рішень у справах за участю представників громадянського суспільства є надто тривалим і неефективним.

Рекомендація: відновлення компетенції третейських судів та дозволу виконання їх рішень ліцензованими приватними виконавчими службами (з урахуванням досвіду посткомуністичних країн, як-от Болгарії).

Ефективний діалог громадянського суспільства та влади

— Активність громадянського суспільства блокується органами місцевого самоврядування не лише через відсутність політичної волі та закритість. Немає механізмів участі громадських асоціацій у формуванні й діяльності цих органів влади.

Рекомендація: поновлення дії норм законодавства, які дозволяли б громадським організаціям брати участь у висуванні кандидатів на посади депутатів місцевих рад і призначати спостерігачів на виборах до місцевих рад.

— Взаємодія громадянського суспільства та органів виконавчої влади має, як правило, вузько відомчий характер, що перешкоджає формуванню і реалізації узгодженої державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства.

Рекомендація: створити цільовий державний фонд сприяння розвитку громадянського суспільства з незалежною \6\ формою урядування (громадським правлінням), що дозволить на конкурсних засадах та за участю представників різних організацій громадянського суспільства здійснювати підтримку ініціатив, спрямованих на розвиток громадянського суспільства.

— Кабінет Міністрів України не узагальнює систематично інформацію про розвиток громадянського суспільства і не бере участі в її оцінці.

Рекомендація: запровадити практику щорічних урядових слухань з питань розвитку громадянського суспільства та розгляду Національної доповіді про розвиток громадянського суспільства в Україні, при підготовці якої використовувати звіти центральних і місцевих органів виконавчої влади про стан розвитку громадянського суспільства у відповідній сфері або території, передбачити розгляд альтернативних звітів представників громадянського суспільства.

Ефективна співпраця громадянського суспільства та держави

— Законодавство про соціальні послуги істотно обмежує можливості інститутів громадянського суспільства щодо надання таких послуг (відсутність державних стандартів тощо) та їх фінансування на підставі контрактів на закупівлі таких послуг коштом державного та місцевих бюджетів.

Рекомендація: прийняти нову редакцію закону «Про соціальні послуги».

— Державне фінансування інститутів громадянського суспільства в Україні залишається непрозорим і неконкурентним; не вреґульовано процедури надання державних ґрантів та особливості державних закупівель послуг інститутів громадянського суспільства.

Рекомендація: новий Кабінет Міністрів має прийняти постанови «Про затвердження методики проведення конкурсів соціальних проектів і програм, моніторингу та оцінки їх результатів» і «Про державне замовлення експертних та консультаційних послуг».

— Відсутнє довгострокове бюджетне фінансування програм і проектів інститутів громадянського суспільства, в тому числі таких, що мають пріоритетне значення для державної політики в цілому

Рекомендація: створити державний фонд розвитку громадянського суспільства, що на конкурсних засадах має здійснювати державну підтримку довгострокових програм і проектів інститутів громадянського суспільства. Забезпечити участь представників громадянського суспільства в управлінні фондом та моніторингу його діяльності.

Поширення поняття громадянського суспільства у суспільній свідомості та ЗМІ

— Виховання громадянської етики та базова освіта щодо взаємодії громадянського суспільства і держави не передбачені обов’язковими навчальними дисциплінами.

Рекомендація: запровадити в середніх та вищих школах освітній курс «Основи громадянського суспільства», в рамках якого учні та студенти зможуть отримати і теоретичні, і практичні навички участі у вирішенні актуальних питань територіальної громади або майбутньої професії

— Фактично відсутнє правове реґулювання соціальної реклами, що інформує про взаємодію громадянського суспільства, держави та приватних осіб. Це неґативно впливає на редакційну політику ЗМІ, які ототожнюють цю інформацію зі звичайною рекламою.

Рекомендація: внести зміни до законів «Про рекламу» та «Про оподаткування прибутку підприємств».

— Надзвичайно низький рівень знань та навичок державних службовців у сфері взаємодії з громадянським суспільством.

Рекомендація: до програм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців має бути включений як один із базових спеціальний курс з питань взаємодії/комунікацій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організаціями громадянського суспільства та ЗМІ.

Євген Бистрицький, директор Міжнародного фонду «Відродження»
(В співавторстві з Максимом Лацибою)

Повернутися до головної сторінки