Є. Бистрицький. Фундаментальна умова існування науки // Наука, освіта та майбутнє України. Доповіді міжнародного експертного клубу «Політична думка». — К., 1995. — 13 жовт. — С. 6-7.

Головна    





Фундаментальна умова існування науки

Євген БИСТРИЦЬКИЙ — завідувач відділу Інституту філософії НАН України, завідувач кафедри культури Української академії мистецтва, доктор філософських наук



Всім, навіть дітям, зараз зрозуміло, що без науки і освіти будь-яка нормальна, навіть слаборозвинута, країна існувати не може. Якщо наука загине (йдеться не про фундаментальну науку), якщо зникнуть науково-дослідні інститути, що живляться певними теоретичними розробками, тоді буде приреченою і наша інженерія. А отже, військово-промисловий комплекс, з якого вийшли найвищі урядовці сучасної України, у тому числі (і насамперед) Президент і прем’єр-міністр, які безпосередньо або опосередковано керували ним. Звичайно, традиційна відповідь на проблему — брак коштів, подальший занепад економіки і отже — неможливість підтримувати непродуктивні сфери виробництва. Як же бути? Адже без науки зараз не можна продовжувати нормальне цивілізоване життя.

На мій погляд, відповідь на це запитання лежить глибше, ніж здається на перший погляд. Слід згадати про те, як виникали наука і освіта в європейській культурі, в європейському суспільстві. Не будемо, ясна річ, сягати діалогів Платона чи творів Арістотеля. Згадаємо Новий час — Галілея, Коперника, Декарта і Ньютона, власне, ті часи, коли виникає наука. Наука виникає не тому, що з’являються розумні люди або фінансові можливості, а тому, що створюються суспільні умови і таке самовідчуття людини, такі можливості, коли вона може вільно доводити власні думки, обґрунтовувати їх у діалозі з іншими. Ми сьогодні цю ситуацію визначаємо загально і дуже просто — демократія, громадянське суспільство. Наука, і у ширшому сенсі освіта як «університас», або університет — це просто інша назва перших осередків громадянського суспільства, які з’являються в Болоньї і Парижі у XII-XIII століттях. Ці громади отримують дозвіл на, сказати б, вільне відтворення і передачу знання. Отож наука, на мій погляд, нормально може існувати там, де суспільні умови мають мінімальні ознаки демократичності. Звичайно, можна одразу поставити запитання про сталінські «шарашки» \7\ — яким же чином там виникала наука? У мене є відповідь на це запитання. Проте зараз я хочу сказати насамперед про сучасні умови функціонування науки. Річ у тім, що наука потерпає не тому, що її не можуть підтримувати наші можновладці через брак коштів. Наука просто небезпечна з погляду того, що для її функціонування потрібна справжня демократія, якої ані у свідомості, ба навіть у підсвідомості нашої владної еліти поки що немає.

Якщо вчитатись у економічні програми, які нещодавно були предметом обговорення, то мусимо констатувати: їх пронизує пафос «державотворення» і державного керівництва, адміністративно-централізованого командного спрямування розвитку планованої перебудови економіки. Інакше кажучи, спрямування, сам спосіб буття держави і тих, хто нею керує, спрямовані насамперед на підтримку апарату. Що ж являє собою така держава? Це передовсім чиновники, і ті засоби, якими вони впорядковують суспільне життя. За своєю сутністю нинішнє державотворення в Україні не збігається з необхідністю справжньої демократії як основи існування науки.

Так що можна запропонувати в цих умовах? Наука у нас опинилася у такому становищі, коли відсутнє громадянське співтовариство вчених. Я, наприклад, як філософ, який керує відділом, завідує кафедрою, не знаю, як ВАК присуджує ступені. Я не можу проконтролювати це, так само як не можу проконтролювати рішення з трансформації чи реформації Академії. І це зрозуміло. Адже немає громадянського суспільства, що завжди було фундаментальною умовою функціонування науки в Європі.








Повернутися до головної сторінки