Бистрицький Євген. Колонки на «Українській правді», 2013.
Головна
Євген Бистрицький
Колонки на «Українській правді», 2013-14
Євромайдани — кінець і істина історії противсіхів
П’ятниця, 29 листопада 2013, 15:00 http://www.pravda.com.ua/columns/2013/11/29/7003584/
Ви скажете — нісенітниця. Навпаки, якщо «ми, а не політики створили майдан», якщо його стотисячна енергія спрямована проти затягування бездарною владою підписання Угоди з ЄС й, разом з тим, якщо політичні прапори і гасла опозиції були відторгнуті майданами, якщо ці політики були допущені до мікрофонів майже як пересічні учасники, якщо гасло «Перезавантаження!» має на увазі політиків всіх кольорів — все це, немовби, свідчить про масову перемогу противсіхів. Всі проти всіх.
Якщо не витримують громадські нерви у тих, хто починає волати: «а як же без лідера!» — «хто поведе нас на Міжгір’я?!» — «без революції ми ніхто і звати нас ніяк!» — чи не значить це, що ось-ось переможуть противсіхи?
Навпаки. На, немовби, безполітичних євромайданах твориться нова велика українська політика. Відторгнення прапорів цих нардепів свідчить про очищення виборчого місця для нової генерації політиків.
Зникаюча легітимність всіх при масовом утвердженні євровибору громадянами — це явна недовіра до їх відповідності європейським стандартам чесності, гідності, справедливості, демократії взагалі.
Євромайданівські противсіхи — за нових політиків. За європейських: абсолютно чесних, відповідальних, відкритих до майданів і підзвітних. Адже такі є, але зараз розчинені серед «усредненной» опозиції.
За профі, при яких зникнуть «сім’ї» і клани, набридла гидота корупції зверху донизу, а Росія не зможе під ніколи більше диктувати свою волю ані в економіці, ані у цінах на газ, ані у Севастополі під ухмилочки наших же «лідерів».
Ось за що раніше боролися противсіхи. Ось що історично вони мали на увазі, відмовляючись голосувати. Вони мріяли про майбутнє. Воно приходить.
Якщо Угода з ЄС не буде підписана ані зараз, ані — крайній термін! — навесні, тоді прийде час противсіхів, який завершить їхню коротку історію. Кінець всіх противсіхів. Сьогоднішні майдани — це їх зірковий час і близький кінець.
Призначення Євромайданів привести якісно нових політиків до влади. Це революційна мета їхньої ще мало розпізнаної стратегії.
* * *
Розгін Євромайдану
http://www.ji-magazine.lviv.ua/dyskusija/2013/Bystryckyj_Rozgin_Euromajdanu.htm
Ця влада зробила остаточний крок: ранковий (по-фашистському) розгін Євромайдану вщент зруйнував «м’який» суспільний договір, згідно з яким Україна жила всі 22 роки незалежності.
«М’який» тому, що цей Майдан відмовився від політичних прапорів і політичного лідерства, щиро віруючи у можливість співжиття будь-якоі нами ж обраної, у тому числі і «бандитської», влади і мирних масових протестів. Так нас навчив і такий «м’який» рефлекс суспільного договіру закріпив помараневий майдан: «Це веселий Євромайдан!» — ще позавчора кричав студентам збуджений історик-ведучий.
Євромайдан гудів про «Перезавантаження!» і вчора, накінець, про «Революцію-революцію!» Люди йшли ввечорі з майдана риторично питаючи один одного «Так який же план дій?» продовження великої справи євромайданів. Адже отримали від політиків лише завжди загальне «Єднаймося!»
І лише влада, ця безсоромна влада, дала точну і ясну відповідь на ділі. Вона взялася на практиці змінювати суспільний договір. Не на словах і гаслах, не на відкритих трибунах. Переписувати суспільний договір кийками Беркуту, оскільки не навчена ані писати твори, ані відкрито розмовляти з народом.
Почався відлік іншої, жорсткої, побачимо наскільки, доби hardware для легкої на слово опозиції. Саме тепер стане ясно, чи потрібно було єднатися з ними громадськості на майданах. Саме тепер стане ясно, які політики і план яких дій здатні вони запропонувати.
Починається час нелегкого випробування для всього громадського активізму, накопиченого за два десятиліття та за майже виключної підтримки того самого західно-європейського світу, якого прагнуть Євромайдани.
Кінець не важко передбачити, його важче прожити з користю — кінець цієї влади.
* * *
Мир і війна
Вівторок, 10 грудня 2013, 12:44 http://www.pravda.com.ua/columns/2013/12/10/7005847/
Мирне, вперто-українське, грунтовне — з облаштуванням з підручних речей — протистояння Майдану цій владі, яка зарвалась. Мільйонні недільні майдани проти насилля і — проти саме цієї влади, закріпленого нею поганого політичного режиму. А потім й тому вже за євровибір.
А потім вже — після того, що не буде прощення тим недолюдям, хто віддав наказ і сам знущався над молоддю — послухаємо й, можливо, виберемо когось з лідерів опозиціі, або ще толкового іншого, у президенти.
Мирне, по-українському солідне, протистояння, яке перетравлює у впевнений позитив неусувні істерики ррреволюціонерів та надемоційних громадян, у тому числі й пам’ятник Леніну.
Ленін, нарешті, пішов у минуле назавжди. Й попри дійсного прояву вандалізму націонал-революціонерів, попри суто господарського відчуття жалю за втрату такого музейного експонату з його особливою естетикою, — стало легше на душі. Пішов назавжди. Таки подяка тим хлопцям. Втім, пам’ятаємо, що він залишив нерукотворний пам’ятник.
Мирне, вперте протистояння. Яке інтеліґентно витримало довготи відозви першогрудневців і з повагою до старості, отже мудрості, вислухало верховного архиєпіскопа.
Народне протистояння. Не за нового вождя чи фюрера, який зробить для нас щастя. За себе, «за власну гідність» — так вже у голос, ясно усвідомлюючи це, волають зі сцени Майдану навіть у нічні часи чергування.
Гідність існує лише у публічному відкритому просторі. Цей, Євро, Майдан став таким публічним простором як такий, за визначенням — the public space per se.
Цей старий радянського типу режим програє саме тому, що він є втаємничений у затінки власних оборудок. Він виник з розчарування вождізмом й зникає у світлі відкритої публічності. Майже героєм називають його представника, який таки «наважився прийти» — не на сцену до майданівціва, а лише до своїх парламентських опозиціонерів, які беруться керувати протестом.
Влада, після краху її de facto, також мовчки впирається, тисне, озираючись на все менш делікатний до неї Захід. Звідти, нарешті, зазвучали сталеві нотки на тлі мовчазної підковерної гри втаємниченого у «воєнную тайну» геополітики російського мальчиша. Міжнародна публічність несе смерть геополітиці, заговору. Не лише майданівці давно вже відкрито перетирають імена цих героїв геополітики — клюєвих, сивковичей, медведчуків і «прімкнувшіх к нім».
Чи зрозуміють опозиційні політики, беручки до очолювання руху мільйонних майданів, що таки настала доба публічності. Що ім не перемогти без залучення громадськості. Не лише мудрих старців, які зовсім і не претендують на владу, а лише — порадити. А тієї громадськості і тих її активістів, які вже не будуть вождями, а лише відкритими, публічними лідерами. Тих лідерів, яких прийдеться у скорому прийдешньому висувати на авансцену всіх майбутніх майданів української демократії, а не тримати поза себе.
Чи пройдений пік протистояння та загрози насиллям? Чи вимушений крок влади до діалогу з президентами-попєрєднікамі (намагаюсь не іронізувати!) є кроком до справжнього діалогу порозуміння? Чи кінцево втрачаючий легітимність президент стане конченим самогубцем, зачищуючи весь впертий Майдан та провокуючи партизанську і громадянську війну?
Наступні два-три дні дадуть відповідь. Не чекаємо, а виборюємо ту відповідь, яка нам потрібна.
* * *
Несуразним повірив ти словам
Середа, 18 грудня 2013, 10:55 http://www.pravda.com.ua/columns/2013/12/18/7007461/
Після вчорашньої оборудки влади з Москвою, можна передбачати, виникнуть сумніви у справі Євромайдану. Перший з них вже оприлюднений. Це закиди у бік противсіхів, мовляв, тепер кайтеся, краще було б обирати не того президента.
Ці слова несуразні.
Таки існують принципи, є цінності. Визначення противсіхів: це громадяне, які не здатні віддати свій голос за лідера, цінності і принципи якого на практиці, м’яко сказати, суперечать його чудовим гаслам і його рішучий прекрасній риториці.
Найважливіша цінність — яку зараз викарбував Майдан — це людська гідність. Найголовніший принцип — бути проти такої влади, яка руйнує нашу гідність. Це саме і є концентрована суть європейських цінностей.
Тому цей Майдан саме і є виразником відчуття, переконань, прагнень тих, хто таки стоїть за справжні принципи і цінності. Якщо ви вважаєте, що краще бути прагматичним й думати у сослагатєльном: «Ех, було б більше щастя, якби обрали не цього президента», — це на сьогодні може означати лише настрій поразки: не варто боротися за принципи. Це саме те, що вщент протирічить цьому Євромайдану. Він налаштований не горювати про недосяжне минуле, він поцілений на близьке майбутнє, у якому демократичні принципи не розходяться з політичною повединкою.
Я розумію вас: ваш відчай породжений острахом дуже можливих реакційних дій цієї влади щодо незалежної громадськості після сумнівних успіхів у Москві. Ви вважаєте, як дехто, що Україну купили, тобто, що підкупили громадян-майбутніх виборців. Й тому звертаєтесь до того минулого, у якому їх купували популізмом і вождізмом.
Всі відзначають той факт, що, крім відстоювання справжніх цінностей, відмінність тепершінього Майдану саме у його ідіосинкразії до вождізму, отже до пустих обіцянок. Тут слід повторити великі слова про цей великий Майдан: це ті, хто штурмує небо. Це ті, хто у точному значенні є противсіхи: громадяни, які здатні віддати свій голос лише за тих лідерів, цінності і принципи яких на практиці не будуть суперечити його чи їх політичним гаслам і платформам.
Я писав, що їх час минув, саме тому, що вони на практиці здійснюють свої принципи, є рушійною силою цього історичного Євромайдану. Їх час минув, тому що наступні вибори вже не будуть мати противсіхів. Тепер ми знаємо набагто більше кого і чому обиратимемо.
Хіба здасться тепер перед передбачуваною реакцією влади, освящєнною рукою самого провідника «керованої демократії», наша громадськість, незалежні ЗМІ, правозахисники, громадські лідери Майдану — риторичне питання!
Тому, хто вважає, що відчайдушний рух противсіхів був прикрою помилкою і невдачею, хто чіпляється за втрачене минуле, нагадаю притчу Івана Франка з точною назвою «Про нерозум»:
«А чом? Бо несуразним
Повірив ти словам,
Що в мні є перла, більш
Удвоє, ніж я сам.»
У нашому випадку, це, взагалі, не була цінна перла. Всі цінності тут і тепер на Майдані і попереду.
* * *
Простий солдат і моральний імператив
Понеділок, 03 лютого 2014, 21:38 http://www.pravda.com.ua/columns/2014/02/3/7012552/
«Реальні переговори почнуться тоді, коли їх вестимуть польові командири. Реальні переговори — не про крісла, а про життя і смерть. А поки правлять бал тилові щурі з обох сторін. Тварини ще впевнені, що вони будуть правити вічно. Але вони помиляються. Солдати знають більше.»
Це пише Ігорь Луценко — людина, яка пережила справжні тортури за спільну, достойну і велику, справу Майдану. Який дивом вижив після звірячого побиття. Який засновує на пережитих стражданнях своє приватне право давати абсолютно впевнену відповідь на дилему бути чи не бути, життя і смерті інших.
Кожний може радити іншим робити той самий моральний і життєвий вибір, який робить сам чи сама. Втім, ніхто, за єдиним виключенням від Різдва Христова, не має на це абсолютного права. Стверджувальні приписи у цьому випадку — морально ущербні.
Повноцінним є лише один моральний припис: роби лише так, щоб твій вчинок міг слугувати правилом для всіх.
Всі — це не лише солдати. Не всі є щурі, навіть на тлі живого героя, що мучився, чи героями загиблими. Серед тих всіх, у тому числі на Грушевського, завжди є ті, хто солдати, а також ті, хто всім серцем підтримує їх. Навіть щурі.
Без цих всіх — солдати не потрібні. Без всіх — їм вже немає чого захищати. Тому солдати не знають більше. Без всіх — вони не знають нічого. Це стосується солдатів з обох сторін.
Коли ці всі — спостерігачі, ті, хто фотографуються на тлі пожеж, й ті, хто всім серцем і розумом за нас — призовуть їх, у тому числі й тилових щурів, тоді солдат отримає знання. Так вже сталося. Як станеться зараз не вирішує один, самий героїчний герой.
Війна — це не війна солдат і тилових щурів. Війна завжди є війною людських світів. Хто спрощує війну до кривавої сутички солдат, які зневажають тилових щурів, той готовий пожертвувати іншими. На це ні в кого немає права.
Хто цього не розуміє, навіть з причини власного героїзму та самопожертви, той може легко перетворитися на провокатора.
Хтось мусить це йому сказати вголос.
* * *
Неуникнений сценарій втраченого часу
12 лютого 2014, 09:33 http://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/52fb23caa9111/view_print/
Ще кілька мутних днів з парламентським затягуванням прийняття будь-яких рішень, у тому числі щодо конституційних змін, без ясної перспективи на вирішення кризи — і сценарій буде наступним.
Майдан відвернеться від можливості парламентсько-політичного примирення, компромісу й поставить хрест на ВР як на теперішньому суб’єкті політики.
Майдан дивитиметься скрізь опозиційних політиків.
Майдан висуне власного представника для переговорів з одноосібною, монополізованою, владою. Таким може стати один з опозиційних політиків, якщо також, вибачаюсь, «заб’є» на цю ВР. А може не стати, якщо не заб’є.
Майдан вимагатиме прямих переговорів — без посередництва ВР — з протилежною стороною. Той, хто не погодиться на такі — вже прямі, без політичної гри — переговори, життєво програє у будь-якому разі.
Саме тоді може початися порух історії, яка стагнує останні тижні. І це буде досить лякливий рух подій.
Якщо нарешті не схаменеться парламент. Просто зараз.
* * *
Екскурсія у виморочний світ Межигір’я
22 лютого 2014, 18:47 http://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5308d49669978/view_print/
Одинацята тридцять ранку 22-го лютого. У Новопетрівцях на вул. Івана Франка 19 збирається натовп. Це садиба зниклого президента. Активісти самооборони довго не пропускають — за воротами йде, кажуть, перевірка, чи немає залишених подарунків-пасток. Поки чекаємо, йдемо ліворуч в обхід 12 метрового заввишки зеленого паркану з високовольтною колючкою зверху. Жодного охоронника: тікали так швидко, що навіть залишили рюкзак з термосом, печивом, гаджетами і сигаретами. Кілометровий паркан вражає не стільки ідіотською пустотою жерстяної зелені до неба і на кілометри вперед, скільки тим, що знаходишся за парканом лагерної зони.
Перше враження: Ти в зоні — хоча і поза зоною. На цей паркан дивляться двори й фасади будинків багатіїв, які туляться поближче до самого президента. Вони також живуть на тлі гулагівського паркану, втім, наближені до зони Самого.
Нарешті, разом з натовпом цікавих вливаємося у ворота. Ще один кілометровий паркан, паралельний першому — кований, зі штучною позолотою. Через метрів двісті протискуємося разом у фіртку й опиняємося на великій території. Праворуч дзеркальний новомодерний будинок з дзеркальним куполом на землі поруч. У глибині на схилі до Київського водосховища — відома хонка — Сергій Лещенко й Таня Чорновол мають святкувати: до неї, до штучного озера з фонтаном, до сходинок з халтурно зацементованими іноземними цеглинками, які хитаються під ногами, до двоповерхового величезного і вичурного мангалу, до нещодавно натиканого кипарисами, йолками і лавандою маленького оазису серед старого рідколісся, — до всього цього тягнуться групки людей.
Повсюдно додані роз’яснювальні таблички російською та латиною, які нагадують ботсади — «Слива Писсарда — Prunus Pissardii». Навколо обов’язкові мостики, струмки, обкладені привезеними шматками щебня, що виглядають ненатурально серед, в цілому, пустого піщаного ґрунту ледь прикритого травою серед не дуже прибраної території. Трохи нижче сходами — на сходах — великенький дорогий сундук. Цікаві залізли у нього: шикарний набір метрових шампурів, пустопорожня мідна фігурка лисиці, ще щось — все для шашликів. Всі розуміють — що нічого брати не можна — мародерство.
Друге враження: при всій помпезності цементних колон, які підпирають три височенних поверхи фінської соснової будівлі, тобто у перекладі — хонки, тупої жирної колонади бесідки поруч — враження бідності, невлаштованості. Тут не жили живі люди. Пустий простір з рідко натиканими разностильовими будівлями між рідких сосен. Враження нежилого.
Нарешті ще один кований паркан, за яким одноповерховий, більш живенький будинок. Але й він виглядає експонатом: необжіто, сказали б ви. Поруч досить великий накритий басейн. Під вікном, як онуки Пальми Мерцалова з землі бовваніють два ковані тюльпани. І все. Вище залізний гордий олень біля ще одного маленького штучного гроту, з якого штучний струмок в озерце.
Обійшли нижче праворуч паркан — вже зелений суцільний паркан, — який відгорожує з тилу цей закуток, піднялись вище й опинились у, сказати б, господарській частині володінь. Опинились біля низки кліток своєрідного звіринця. На кожній клітці написи: Свиня дика, Лань європейська (а він туди не захотів, мда), Олень плямистий й, навіть, Муфлон з ареалу Кавказ. А подалі — вольєр, і пугаються два стада смачних барашків, і бігають вдовж довгої сітки справжні Африканські страуси (мій колега знімав, як зачарований, саме страусів. Коли я спитав, ти що, ніколи їх не бачив, він відповів, що бачив, але не в себе вдома). А попереду світилися невимкненим світлом скляні бараки теплиць. Все зачинено, але можна побачити мандарини на досить зрілому деревці, квітуть рослини, в іншому вікні видно розсаду — треба годуватися екологічно чисто. До речі, тут можна пройтись ботанічною частиною, й чому б під мандариновим деревцем не тяпнуть доброго коньяку. Хоча, для здоров’я, кажуть лікарі, таки краще парне молоко. От тут, поруч, є й коровник.
Досить. Виходимо. Скільки людей приїхало подивитися на це Межігір’я! Але нічого особливого. Фантастичний несмак нувориша. Так само, як й у тисячах будинків з башенками й за високими дорогими парканами, за якими вони ховають нажите, інколи награбоване за хабарі, у нечесному бізнесі. Єдине, чим він виділяється — це мільйони доларів, вкрадені — а як інакше — у бідної країні — у тих, у кого ти президент. Та щемить проста думка. Нещасна людина, для якої це набудоване нашвидкоруч є цінністю, якою вона заміщує освіту, мораль, щастя. Відчуття Зони, самітності, необжитості, пустоти особи, яка там була приречена власною долею жити чи бувати. Ти побував у зоні мороку.
Держава, в якій президент так будує власне життя, є за визначенням гнилою. Втім, суспільство прокинулось. Якщо ми таки відкрили цю зону, ми відкриємо й всі інші. У нашій Україні не буде парканів вище середнього роста людини, щоб простір чудової країни був відкритий зору кожного й не було морока і пустоти. Екскурсія у Межігір’я завершена. Я сподіваюся, що все це залишилось у минулому. Так буде?
P. S. Таке саме піднесене відчуття у мене було восени 1991 р., коли на Південному Березі Криму побігла охорона цековських санаторіїв — здравниць ЦК КПРС. Й ми вільно й зачаровано роздивлялися класичну італійську архитектуру будівль і палат де жили радянські вельможі, прекрасні картини та спеціально сіяний пісок на закритих колись пляжах. Через місяць уже все було закрито, й там оселились наші слуги народу — ті самі, які й сьогодні є у Верховній раді. Й все закрито. Втім, ми начебто зібрались будувати відкриту країну.
* * *
Найперші невеличкі кроки до соціальної справедливості
23 лютого 2014, 09:39 http://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5309a59b90a72/view_print/
Після Межигір’я мають бути наступні системні кроки народовладдя —
створення національного реєстру всіх без винятку державних дач, резиденцій, лікарень, санаторіїв тощо, якими користуються «слуги народу», з метою радикальної зміни стану нерівного доступу до розподілу благ громадянами України.
Далі — йтиметься про скасування пільг політикам та представникам вищих ешелонів влади.
Це в жодному разі не має ставити під сумнів ринковий держустрій Украіни з наявністю приватної власності в перспективі соціальної держави.
Далі — що потребуватиме набагато більш ґрунтовної підготовки й часу — встановлення справедливої участі в ринкових відносинах або в якості власника бізнесу, або як найманий працівник — це інша історія, яка потребує суттєвих конституційних та законодавчих зімін, що на часі. Це вимагатиме здійснення суспільно-політичних практичних кроків — виборів, установчої асамблеї, нового партійного будівництва демократичних, а не вождистських партій, тощо.
Надалі, коли повна перемога, — не люстрація, а Антикорупційний акт:
порівнняння статків, з рухомою і нерухомою власністю включно, вищих політиків і вищого ешелону влади з їхніми офіційними доходами, не обмежуючись при цьому їхніми власними деклараціями про доходи.
Роботи для Майдану і всього громадянського народовладдя неміряно.
Повернутися до головної сторінки