Бистрицький Євген. Блоґи на «Українській правді», 2019.

Головна    





Євген Бистрицький

Блоґи на «Українській правді», 2019




СУСПІЛЬНЕ TV ДЕМОНСТРУЄ СПРАВЖНЮ ДИСКУСІЮ-ДЕБАТИ КАНДИДАТІВ

21 березня 2019, 06:30 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5c931362237dc/


Нарешті на українському ТБ з’явилася добре структурована за змістом запитань, не галаслива, не скандальна, а ясна дискусія з кандидатами та поміж кандидатами в президенти. Майстерно проведена дискусія-діалог талановитими ведучими — строгою Мирославою Барчук та розкутим Павлом Казаріним. З точними запитаннями від них і незалежних професійних експертів від громадянського суспільства та чесними відповідями з боку трійки кандидатів у президенти.

Їм треба віддати належне — розважливому Валентину Наливайченку, вдумливому Роману Безсмертному та заповзятому Геннадію Балашову, завдяки яким така нормальна розмова стала можливою.

Здається, що головним досягненням сьогоднішньої дискусії-дебатів на ТБ, крім нашого знаймства з особистостями кандидатів і можливістю спокійної оцінки їхніх компетенцій, несподівано стало дещо інше.

Дискусія з ними раптом пролила світло на якості інших, дуже знайомих усім кандидатів. Тих, котрі знаходяться в перших рядках соціологічних опитувань. І виявилося, що між ними і «першими» не такий вже і великий розрив у талантах і здібностях. Немає якихось великих відмінностей, якщо відкинути партійні й суспільні інститути і кошти «перших», у їхніх людських якостях — харизматиці.

Скоріше, навпаки, у сьогоднішніх дискутантів є перевага — вони більш незалежні в судженнях та відкриті до рівноправного діалогу між собою і аудиторією. Чим здатні завоювати повагу і симпатію потенційних виборців. Тому не здивуюсь, якщо вони отримають більше голосів у день виборів, ніж це вже визначили їм соціологи.

Дуже приємно відчувати, що учасники Виборчої Ради UA внесли свою лепту в організацію програми «Зворотній віділік». І варто нагадати, що успіх програми буде як досягненням команди програми, так і персональною перемогою Голови ПАТ НСТУ, Зураба Аласанія.

Чекаємо на приємні несподіванки від наступних випусків програми.





* * *


МОМЕНТ ІСТИНИ — ЦЕ СВОБОДА

29 березня 2019, 12:30 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5c9df3ba1528d/


Війна чи корупція — хто важливіший для майбутнього країни: той, хто починає з обіцянки подолати корупцію, чи той, хто поцілений на вирішення питань відсічі аґресору. Це вірна, але полегшена ділема для свідомого обрання Президента України. Корумпована влада Росії нав’язує нам складніший вибір. Це вибір між проросійською Україною і Україною проєвропейською. Ми не виграємо у гібрідній війні без подолання топ-корупції, яка деморалізує патріотизм і руйнує національну спільність. Ми не станемо свободною європейською країною без позитивного рішення в ОБОХ критичних напрямках.

Соціологія демонструє нам роздвоєну суспільну думку, яка в цілому свідчить про те, що для солідарної країни конче потрібен той, хто пропонує і, головне, уособлює найдієвішу програму вирішення обох питань. Без проукраїнської, тобто незалежної, України не може бути демократичної європейської України. Так само вірно і зворотнє. Без європейських стандартів демократії не може бути власне України. Потрібен Президент для вирішення обох взаємопов’язаних питань. Це, як вказує перебіг виборчої кампаніі, є подвійною вимогою суспільства.

Якщо країна в першому турі не побачить такої особистості серед трійки з найвищім рейтинґом, цю вимогу-питання громадянське суспільство має жорстко ставити перед кандидатами і проясняти для себе у другому турі.





* * *


ВИМОГА ПУБЛІЧНИХ ДЕБАТІВ ДЛЯ СВІДОМОГО ВИБОРУ

2 квітня 2019, 08:11 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5ca2eee5019f1/


Нація має розуміти свого лідера чи слугу народу.

Суспільство має планувати власні перспективи.

Кожен має право знати, що його очікує завтра.

Вимога публічних дебатів між претендентами на посаду Президента України на ТБ має стати головною вимогою громадськості для виборчої кампанії другого туру.

Це також визначальна вимога Виборчої Ради UA.





* * *


ПРО ШОУ, ВІЙНУ І ТИХ НА НЕБІ

3 квітня 2019, 21:32 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5ca4fc31efa40/


Чому на «Олімпійському»? Поплавського ансамбль на підтанцьовку, Сердючку на розігрів. Зробити вселенське шоу.

Це запросто.

А чи буде запросто провести дебати на фронтирі, у полевій військовій частині? І весело продискутувати про членство в НАТО чи нейтралітет, чи позаблоковість? Чи визнають кандидати Росію країною-аґресором? Чи планують зберігати з Росією дипломатичні відносини, безвізовий режим, залізничне транспортне сполучення, вільний перетин кордону, торгівлю з тимчасово окупованими територіями Донбасу, існуючу міжнародно-правову базу відносин? Та за яких обставин кандидати вважають за можливе нормалізацію відносин з Росією. І про Мінські угоди згадати.

Оце були б справжні дебати.

А за явку глядачів не бійтесь. Тоді й шоу на стадіоні не треба. Вся нація, проти якої ведеться війна, буде дивитись і слухати.

І герої з загиблими з неба будуть дослухатись. І на нас дивитись.

А ви все про шоу.





* * *


ОДИН З КАНДИДАТІВ В ПРЕЗИДЕНТИ ВИКЛИКАВ НА ДИСКУСІЮ ПРЕДСТАВНИКІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

7 квітня 2019, 05:05 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5ca95afb87e8f/


І вони прийшли, представники більш ніж 20 відомих громадських організацій і об’єднань. Відбулася досить розважлива і жорстка — з боку громадських представників — арґументована розмова. Президент і кандидат намагався відповісти на головні зауваження і критику. Вийшло непогано.

Тут не було заскочених порохоботів. Заспокойтеся. Була чесна і часто-густо жорстка розмова з Президентом тих, хто ніколи не піддакував ані йому, ані владі. Чиї критичні висловлення і статті друкувались у західних медіа. Тих, хто на сьогодні підпадає також під закон про е-декларацїі. Хто вболіває за країну. Не за себе.

Була розмова про тих, кого «почути», про критичні помилки, про їхнє не на словах, а практичне виправлення, про досягненя і необхідність відкрити досить закриту систему. Про її оновлення. Про справжній діалог з громадянським суспільством і соціальні ліфти для молодих активістів та профі. Про війну та мир. Про економічні питання. Про «яке» майбутнє європейської України.

Домовилися про дискусію з кандидатом на основі пропозицій Виборчоі Ради UA. Пропозиція щодо такої дискусії також була передана другому претендентові позавчора, а також оприлюднена в «Українській правді»... Країна вже знає своіх політичних героїв. Ми хочемо краще зрозуміти їх.

Дебати так дебати. Дискусії так дискусії. Не шоу.

Деталі такої дискусії, сподіваюся, почуєте і побачите надалі на дискусїі у форматі Виборчої Ради UA разом з РПР. У присутності ЗМІ.

Отже, те саме очікуємо і від іншого кандидата в Президенти: відкриту, предметну розмову з представниками відомих і в країнї, і західним партнерам громадських організацій і асоціацій. Так само — без заскочених зелоботів.

Фото дивись: https://www.facebook.com/100005086094564/posts/1140107176168808?sfns=mo





* * *


УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ! НОВИЙ ВІДЛІК ПАРТІЙНОГО БУДІВНИЦТВА

22 квітня 2019, 07:16 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5cbd400987319/


«Україна переможе!» — так завершив свою достойну післявиборчу промову Петро Порошенко.

«Це [уходить] стара команда. Ми будемо призначати нових людей», — так на початку його прес-конференції заявив Володимир Зеленський. Яку завершив згадкою про вже продемонстровану команду експертів та партію «Слуга народу».

Два лідера — теперішній і новий — в цих словах сказали головне. Як про головне, вони сказали про партійне будівництво. Це — суть їхніх післявиборчих промов.

В Україні починається нова, більш справжня, ніж за попередні роки, побудова партійних інституцій.

Справжня — тому що вона є і буде більш відкритою, публічною, тобто демократичною. Справжня тому, що вже сказане у момент виборчої істини президентами є заявками на дві ідеології. На дві ідеологічні партії.

Спробую тут позначити лише лінію далеко не переможеного лідера.

«Україна переможе!» є призовом до участі та закликом до мобілізації національних сил. Закликом не тільки до осердя своєї теперішньої владної команди, а й до всіх тих, хто проголосував за «Думай!». Стабілізуючим гаслом для збереження вже відбудованих війська, коаліції західних партнерів, громадянського суспільства та потужних реформ. Для збереження мови і духовної автокефалії. Нарешті, для збереження його головного досягнення, про яке він знає найкраще, — демократії, яка стійко підтвердила її міцність у ці дні чесного і вільного вибору.

Саме реформи й неспростовні демократичні досягнення не дають мені права назвати це закликом до побудови української партії республіканського, консервативного, типу. Республіканці розберуться самі. Лідер і дух цього гасла більше спрямовані на збір демократично-національних сторонників і сил. На Союз національних демократів України.

Можуть казати, що словосполучення «національна демократія» звучить незрозуміло і натякає на історичне провалля націонал-політики. Втім, ідеться про суто українську історичну потребу завершити національне відродження після століть в обіймах «русского мира» та опіру військово-інформаційному гібриду.

Йдеться про одночасне завдання розвитку двох взаємопов’язаних ідентичностей, що складають одне ціле. Національно-культурної ідентичності «Україна переможе!» і демократичного, навіть ліберально-демократичного суспільства, яке теж має бути «Україна переможе!».

Так можна було б сказати, якби неономенклатурний вантаж близького оточення, яке не виправдало себе, був рішуче скинутий за борт якомога скоріше, а команда не менш рішуче оновлена. Так треба було б сказати, якби під час виборчих перегонів між «національними демократами» не було драми звинувачень та взаємозвинувачень, а попереду, поза персональних образ, висвічувалася б лише цінність вічної України.

Тим не менш, заклик прозвучав, і його не можна не почути.

«Україна переможе!»

А про партійне будівництво «Слуги народу» буде далі.





* * *


ВИСОКА БЕЗПЕКОВА ВАРТІСТЬ ВИБОРЧОЇ ДЕМОКРАТІЇ

23 квітня 2019, 10:15 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5cbebbadb2176/


Чесні й вільні вибори, які продемонструвала Україна всьому світу, є вагомий внесок чинної влади і всіх громадян у зміцнення нашої зовнішньої безпеки.

Визнання стійкості нашої демократії значно зміцнює позиції України в очах західних суспільств-партнерів. Головне з цього — це нищення ворожих арґументів Росіі про нас, як невдалу країну, аґресія проти якої є вимушеною внаслідок «антинародних дій [післямайданівської] хунти, керованої Заходом».

Саме визнання успіхів нашої демократії варте не менше різноманітної підтримки нашої обороноздатності та національної безпеки з боку західних партнерів. Тепер будь-яка есклація антиукраїнських дій Кремля наззовні, так само як і дії керованих росіянами сепаратистів, має оцінюватися за високою шкалою прямої загрози демократичній країнї.

Цю високу додаткову вартість приросту демократіі, яка не входила в порядок денний президентських перегонів, не має права не використати новообраний президент та його команда. Починаючи, скажімо, з інтенсифікації переговорів по Мінських угодах, припиненню вогню, повернення військовополонених та українських громадян-політичних в’язнів, питань введення тимчасової міжнародної адміністрації, енергобезпеки тощо. Кінцево — процесу реінтеґрації захоплених теріторій.

Не використати цей великий додатковий шанс для новоі команди — неприпустимо. Це на сьогодні для них мало б бути набагато більш актуальним та досягнено, ніж повернення до передвиборчого популізму економічних обіцянок. Для всієї країни також.





* * *


НЕМАЄ ПРОТИСТОЯННЯ ГРОМАДЯН. Є ПОЧАТОК ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ

24 квітня 2019, 05:34 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5cbfcb24c4c22/


У зв’язку з роздмухуванням трагедії немовби розколу громадян по лінії — умовно! — 25%-75% варто заспокоїтися.

Хвилюватися треба по перспективах партбудівництва, з того, що оновленого вийде і що саме вийде з теперішнього 25% та з гучно заявленого нового «служіння народу».

Немає протистояння громадян. Це ясно доводить об’єднуюча об’єктивність виборчих даних, позеленілих по всіх областях. Навіть героїчного ентузіазму й еталонної національної свідомості Львівської області не вистачить для нової української фронди.

Тепер буде йтися про трансформацію виборчого взаємообурення, віртуального взаємопобиття та взаємопідозр у не зовсім фронтову політичну реальність парламентських бійок.

Війна громадянських позицій переноситься на вогнетримкий рівень парламентських боїв політичних друзів-ворогів. З незмінним результатом спільних сесій обранців під уцілилим від зазіхань куполом та з перемир’ями біля буфету.

Спостерігайте, ніт!, включайтесь, друзі та колеги, в більш справжнє і чесне — тому, що більш публічне, — (пере)будівництво партійної системи країни.

Це час політичних ліфтів для громадських активістів. Час поглибленого продовження реформ.

Політичні уподобання можуть бути войовничо різними. Втім, ані інших громадян, ані іншого часу, ані іншого ворожого сусіда у нас немає.

Час для політичної, громадянської, взаємодії в ім’я єдиної країни.





* * *


ПРО ЛЕҐІТИМАЦІЮ ПРЕЗИДЕНТА ЗА ДОБИ АГРЕСІЇ

26 квітня 2019, 13:25 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5cc2dc9f70f74/


Публічна довіра політику є однією з найважливіших засад його леґітимності. Саме поняття леґітимності означає, що громадяни мають достатньо арґументів на користь законного визнання такого політика для правових процедур фіксації його влади.

В демократії леґітимність політика є формальне узаконення довіри, її процедурно-правове закріплення. У нашому найближчому випадку — це процедура інаґурації Президента України, котрому громадяне, виборці, віддали перевагу у довірі.

Це демократичне розуміння леґітимності. Як узаконеної публічної довіри.

Втім, ще від радянської системи в нашій політиці та в повсякденному вжитку леґітимацію влади розуміють в обмеженому формалізованному сенсі. Просто як «начальство в законі». Для більшості самий важливий — це акт процедурного надання законності йому/їй на державній посаді з відповідними владними повноваженнями. І тому зараз нам кажуть, не метушіться дарма, зачекайте дій нового ґаранта до інавґурації.

Тому чекають на інавґурацію, щоб побачити здійснення омріяних більшістю слушних владних дій, які мали б, нарешті, змінити наше життя і саму владу на краще. Ми звикли до мирної послідовності — спочатку одержана довіра, потім — процедура інавґурації та вступ на посаду. І акт заміни, якщо не нормальної передачі, президентської влади від меншої до більшої довіри.

Процедурно це так у мирний час. За часів війни і аґресії — така розведена в часі послідовність втрачає право на існування. У нас немає днів чи тижнів відділяти довіру від власне узаконення, процедури леґітимації. Простий і дуже небезпечний приклад цього — це те, як у шпарину між ними влазить рука північного «брата» з російськими паспортами для допомоги «з гуманітарною метою» українським громадянам.

Втім, це не означає, що треба змінити закон і процедуру леґітимаці. Сьогодні йдеться про бажане і необхідне поєднання дії двох фактично леґітимних президентів, якщо ми маємо справу з ворожою країною і небезпекою нації. Поєднання довіри і законної леґітимності. Тимчасове, ситуативне поєднання для моментальної спільної дії у сфері зовнішньої політики і безпеки.

Це мало б бути зроблено для країни, якщо не для вашої минулої чи майбутньої леґітимності. Від цього довіра до вас лише збільшиться.

Якщо хтось з вас вважає, що інший отримає від цього більше зиску довіри — це не так. І не час для відпочинку. Час далі єднати довіру і владу для відсічі зовнішньому нападнику.

Майдани дуже добре навчають розрізняти законну посаду і втрачену законність, леґітимність і довіру. Леґітимацію і делеґітимацію. Аж до Ростова.





* * *


ЗЛОСТИВЦЯМ ПЕТРА

4 травня 2019, 17:29 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5ccda1d84d168/


У соцмережах з’явилося забагато примітивних злостивців Петра. Це не тільки типові заздрісні душі, у всіх розділах історії щасливі топтати повергнутого володаря. Зміна в президентській гілці влади створила підставу ресентименту для політичних експертів від інших політиків, особливо від програвших вибори. Підставу для публічного нищення, немовби леґалізовану перемогою третього. Жадібно очікувану умову помсти Петру, немовби винному в виборному неуспіху їхніх фінансових вождів. Словесної помсти, яка, напевно вважають, виправдовує їх самих, неуспішних радників програвших.

Ось вони. Перераховують усі гріхи його політичного режиму, приписують їх саме йому одному, мріють про невідворотну неминучу помсту аж до кримінального покарання.

Вони зовсім не визнають дійсних післямайданних досягнень Украіни за доби Петра, які відомі всім — армію, мову, віру, реформи, що закривають доступ для чужих скреп та відкривають Європу і на практиці останніх виборів для всього світу свідчать про досягнутий рівень демократіі.

Як правило, такі підло злі російськомовні. Вони нормально післярадянські післяросійські космополітани. Саме тому вони не бачать, або просто невинно не мають органу бачення зробити це, — бачити політичну реальність, підтверджену демократичними виборами нового Президента з багатьох претендентів.

Вони позбавлені головного — відчуття й розуміння потенційної політичної сили Петра, як на сьогодні найреальнішого лідера для партійного об’єднання національних сил та інших — з претендентів та супротивників у виборчих перегонах — на демократичній платформі.

Нині Петро є першим серед лідерів національних демократичних сил, тобто першим серед політичного представництва інтересу національно-культурної, історичної ідентичності України. Тому, до речі, як приналежний до таких сил мер Львова, здається, вчиняє послідовно, незважаючи на можливі персональні претензії до першого серед рівних.

І не послідовно діють ті національно орієнтовані демократи, чия персональна образа на нечемні, інколи брехливі та маніпулятивні звинувачення з боку виборчої команди Петра, застлали їм очі, щоб побачити надособистий украінський інтерес. Замість думати про наступне демократичне партійне будівництво та про об’єднання віковічно розрізнених національно-культурних сил. Замість, нарешті, створення солідарної, нормальної, демократичної опозиції новій владі в новому парламенті, хоч якою чудовою остання була б. Замість такого творення чесного й розумного політичного опонента, необхідного, як повітря, для краіни, вони, фактично, грають у просту чужу гру разом з його злісними ворогами. Які легко стануть знищувати і їх самих у звичний спосіб медіа-маніпуляцій та наклепу.

Втім, Петру треба допомогти зробити це «замість». Допомогти не порожнім перегавкуванням на шоу та в соцмережах. І зовсім не фантомними спогадами охоронців від критики. Та, зазвичай, не сутяжництвом з відшукування порушених традицій і норм новим Ґарантом та його командою, які ще не заступили на чергування по системі та армійській казармі.

Те, про що йдеться, — демократична політика, що має національну орієнтацію, сама підказує шляхи допомоги. Це настійлива вимога партійного будівництва наново, безпосредня участь в ньому — перебудови на відкритих усім, демократичних началах та публічно заявлених принципах. Щоб позбутися критичних наслідків політичного трайбалізму, корупції та комунікативної відірваності від громадян. Щоб у цей рух прийшли кращі представники громадянського суспільства, яких «почуто».

Пафос такого бачення вимагає згадки про те, що вже давно сказано. Що насправді наріжний камінь — це не Петро. Справжній камінь, скеля для будівництва — це незалежна Україна. І якщо від цього каменя Петро буде здатний підтвердити наново своє політичне ім’я, то це лише на добро цілому суспільству.

Я не хочу ставити питання: Чи буде? Для справді європейськоі України та її патріотів зараз немає іншого виходу.





* * *


ПРОТИРІЧЧЯ ЧЕСНОГО НАРОДОВЛАДДЯ

21 травня 2019, 10:33 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5ce3a9d25e523/


Це буде чесно — сприймати і саму нову постать Ґаранта, і його інауґураційну промову як прояв чесної політичної позиції. Так, як його сприймають, і як в нього повірила величезна більшість виборців.

Акт інауґурації — хто цього ще не зрозумів — завершив період електа-президента. Пройшли вже кілька місяців помсти з боку політичних супротивників феєричному переможцю виборів. Помсти й критики за все — за накопичення золота передвиборчого мовчання і за кожне недоброзичливе слово в бік попередників. Завершена доба, коли затятим ботам іншого ще можна було дозволити собі дрібний тролінґ завтрашнього Президента України. Прийшов Президент України. Прийшов час нової влади.

Тому й судити її слід уже по-взрослому. Забудьте дріб’язкові пророцтва з приводу злетівшого на підлогу посвідчення. Залиште «Кварталу» обігрувати стрибки з цілунками розгублено-веселого електа, котрий, підплигуючи, йде за великою украінською владою. Все. Він прийшов. Заступив на повному серйозі. Зробити все, щоб ви не плакали.

Це і є чесність реальності. Тому й судити треба по максимуму. По-чесноку. З самого початку й до незапланованого кінця.

Спробуємо. Перше, що кидається у вічі, це свіжість, новизна слів зовсім не номенклатурної, не пафосної, зверненоі до кожного, інауґураційної промови. Чудово сказано про все омріяне необхідне: замирення на Донбасі, повернення полонених, несдачу територій, шокуючі тарифи, принижуючі зарплати й пенсіі, жахливі дороги й досі погану медицину, справжнє забезпечення армії. І не будемо вже такі розбірливі щодо етики слів про все погане — зганбленого крадіжками президента, уряд як головну проблему та негідний депутатський корпус, гідний лише негайного розпуску. Це популярно. Це сприймається потужною більшістю. Це не просто популізм. Тут оголошена влада. Народовладдя.

Кожен з нас є Президент, усі 100%. Всі ми, кожен, приймали присягу й присягнули на вірність Україні. Кожний має зробити все на своєму місці. Кожен з нас загинув на Донбасі. Кожного дня ми втрачаємо кожного з нас. Кожний з нас переселенець. Кожний з нас ґастарбайтер. Бо кожний з нас українець. Ми всі українці. Ми всі єдині. Нас 65 мільйонів — усіх українців на планеті, які повинні їхати до України. Щоб усе це подолати.

Так твердить влада народовладдя. Від імені «Ми». Це пафосно. Втім, це не натужний пафос відчуженої еліти. Це урочисті слова, що чесно закликають до здійснення влади всіх украінців «не за паспортом, а в серці».

Ми маємо поділяти з переважною більшістю нову владу й цю урочистість бажаного. Справжня влада — так справжня влада. Чесно — так чесно до кінця.

Кожен з нас є Президент. Але не кожен є Президентом. Кожен з нас загинув на Донбасі. Але не кожен загинув. Кожен з нас переселенець. Але не кожен переселився. Кожен з нас «ґастарбайтер». Але не кожен є ним чи нею. Так, ми всі єдині українці. Але ми ще далеко не поєднані.

Це — головна суперечність нової, вже дійсної, великої влади. Протиріччя між бажаним і дійсним. Між віртуальним і реальним. Протиріччя між народовладдям і практичною організацією влади. Суперечність чесних слів прямої демократії і чесної реальності представницької демократії. Суперечність виборних органів, парламенту та центрального уряду, з одного боку, та досить простого списку омріяних бажань кожного-немовби-президента, наведеного вище — з іншого.

Ми маємо вірити в чесне нерозуміння цього факту всенародним артистом та його ще неясним оточенням. У щирість їхньої віри в національне урядування через пряму демократію через мобілку та інтернет. Цінність прямого урядування перевищує для них цінність, авторитет і леґітимність обраних для демократичного представництва.

Тому це зовсім не пацанство та хамство — зневажливість владних слів про відставку й розпуск, спрямованих до уряду й депутатів, як це оцінили критики нового Ґаранта. Це інша система цінностей, з якою нам ще передбачено неупереджено розбиратись. Система спрощених цінностей, що разом з частково корумпованою елітою відкидає, по-більшовицьки, по-лівацьки, інститут національних авторитетів, особливо політичних. Без якого втрачають сенс слова про гідність, справедливість і демократичні свободи. Без національних авторитетів — героїв національної політики та культури — чим пишатись? (Це наш, не європейський, а особливий східний, пострадянський популізм — скажу на замітку).

І тому нічого не було сказано, зовсім, ані пари з вуст про реальність здійснення одержаної влади. А саме: про тих, хто замінить сьогоднішіх у президентській вертикалі, — хоча б про те, коли ми про це дізнаємось. Оголошено про розпуск та запропоновано піти у відставки без мінімального прояснення наявного кадрового потенціалу. І зовсім не зачеплено одне з ключових питань здійснення влади, від чого прямо залежить вирішення великої кількості всього бажаного. Це — питання деолігархізації і стосунків з ще олігархами. Воно забуто у весіллі інауґурації.

Поспіх бажаного народовладдя гонить уперед до швидких парламентських виборів невідомих нових, але «чесних слуг народу». Знову гонить нас до нераціонального, отже несвідомого, вибору тих, від кого вже прямо залежить здійснення бажаного, насамперед в економіці наших кішень — від корпусу депутатів, які призначають уряд.

Суперечлива ідея народовладдя творить перманентну політичну кризу, не озираючись на можливі наслідки.




Євген Бистрицький — доктор філософських наук, професор, завідувач відділу Інституту філософії НАН України імені Г. С. Сковороди.








Повернутися до головної сторінки