Бистрицький Євген. Блоґи на «Українській правді», 2025.

Головна    

Євген Бистрицький

Блоґи на «Українській правді» та інших ЗМІ, 2025

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ!

13 лютого 2025, 16:19 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/67ae0d87e7051/

Демократія в її перекладі українською «Слугами народу» перетворена на «народовладдя». Цей безумовно популістській переклад давно вживаного поняття демократії перетворили на ідеологему немов прямого контакту влади з народною масою. Хвалилися та уповали на діджеталізацію влади: ми, мовляв, будемо спілкуватися зі всіма нужденними через ґаджети, збиратимемо всі проблеми населення та приматимемо потрібні народу рішення. Самі./p>

З самого початку гасло «народовладдя» містило в собі зародок авторитаризму, якщо не диктатури «моновлади». Демократичний розподіл влад і, особливо, роль громадянського суспільства як обов’язкового посередника, містка між владою і народом, були з самого початку викинуті з політичного процесу. Хоча громадянський активізм з перших годин російської аґресії – це воїни-добровольці та волонтери, котрі спасали й досі спасають Україну власним життям. Не кажучи вже про постійну громадську фінансову підтримку армійських прогалин з насиченням нагальних потреб./p>

Діалог влади з громадянським суспільством практично провалений. Влада чує лише себе, а її очільник став дипломатичним одинаком, чий міжнародний авторитетний голос, як голос всієї країни, заслаб. Замість створення певної платформи національного спасіння, яка б мала слугувати основою спільного діалогу влади, опозиції та громадянських експертів, що мало б донести найефективніші політичні рекомендації до керівних осіб влади, всім, стосовно політики війни, економіки і суспільства, став де факто одноосібно рулити ОП./p>

З концентрації влади «народовладдя» випливають усі її реґресивні кроки для встановлення не-демократії. Лише згадати початок — медіа-марафон та закриття відомих опозиційних ЗМІ, заборону відряджень для авторитетних для Заходу політиків-народних депутатів, які здатні доносити до західних партнерів та переконувати їх у рішучості України захиститися і перемогти їхнєю мовою. Лише вказати на невміння достатньо швидко реформувати післярадянську армійську бюрократичну машину в сучасне, динамічне та внутрішньо демократичне армійське управління. Механізм створення численних паперів та журналів обліку, що замінили інститут довіри між бійцями, які кладуть життя за єдину справу, та вищими командирами і ще вищим начальством. І ще – це мерехтіння неминучих виборів, поціленість на які переважала останні два роки цілеспрямованість влади на вирішення головних питань війни, а також, очевидно, мерехтіння небезпеки для неї від потужних постатей мовчазного Залужного та, стає очевидно, і публічного Порошенка./p>

Чи варто ще згадувати про нездатність влади зменшити кричущі несправедливості мобілізації, блокування прийняття закону про перспективи демобілізації, необхідного для саморозуміння перспектив, для певності воїнів-захисників./p>

Тепер, у час, найскладніший для захисту незалежності країни, під прикриттям шумової завіси від неясності позицій на можливих, так званих мирних, переговорах, заявлених Трампом, взялися за повне знищення політичної опозиції. Політичне нищення в особі найбільш визнаного лідера національно орієнтованої фракції. Під прикриттям атмосфери великої небезпеки, яке відчуває виснажене і психологічно, і втратами рідних суспільство./p>

Все це відбувається у той надкритичний час для долі країни та самого українства, коли треба опертися на максимальну єдність громадян та всіх конституційно розподілених гілок влади./p>

Підійшли до краю. Тепер або стоп, або... що?/p>

* * *

ОП сконцентрував владу та взявся за повне знищення політичної опозиції — Бистрицький

15 лютого 2025, 12:05 https://www.5.ua/polityka/op-skontsentruvav-vladu-ta-vziavsia-za-povne-znyshchennia-politychnoi-opozytsii-bystrytskyi-344867.html

Чинна влада практично провалила діалог із громадянським суспільством, впевнений експерт.

Експерт-міжнародник, виконавчий директор міжнародного фонду «Відродження» у 1998-2017 роках Євген Бистрицький розкритикував авторитаризацію влади та намагання знищити політичну опозицію командою Володимира Зеленського.

Свої міркування він виклав на Facebook.

«Демократія в її перекладі українською «Слугами народу» перетворена на «народовладдя»... З самого початку гасло «народовладдя» містило в собі зародок авторитаризму, якщо не диктатури. Демократичний розподіл влад і, особливо, роль громадянського суспільства як обов’язкового посередника, містка, між владою і народом, були з самого початку викинуті з політичного процесу», – пише професор.

Він наголошує, що громадянський активізм з перших годин російської аґресії — це воїни-добровольці та волонтери, котрі спасали й досі спасають Україну власним життям. Не кажучи вже про постійну громадську фінансову підтримку армійських прогалин з насиченням нагальних потреб.

Водночас діалог влади з цим самим громадянським суспільством – практично провалений, впевнений Бистрицький.

«Влада чує лише себе, а її очільник став дипломатичним одинаком, чий міжнародний авторитетний голос, як голос всієї країни, заслаб. Замість створення певної платформи національного спасіння, яка б мала слугувати основою спільного діалогу влади, опозиції та громадянських експертів, що мало б донести найефективніші політичні рекомендації до керівних осіб влади, всім, стосовно політики війни, економіки і суспільства, став де факто одноосібно рулити ОП», – вказує він.

Експерт впевнений: «З концентрації влади «народовладдя» випливають всі її реґресивні кроки для встановлення не-демократії. Лише згадати початок – медіа-марафон та закриття відомих опозиційних ЗМІ, заборону відряджень для авторитетних для Заходу політиків-народних депутатів, котрі здатні доносити до західних партнерів та переконувати їх у рішучості України захиститися і перемогти їхньою мовою».

Він також вказує на нездатність достатньо швидко реформувати пострадянську армійську бюрократичну машину, аби перетворити її в «сучасне, динамічне та внутрішньо демократичне армійське управління».

«Механізм створення численних паперів та журналів обліку, які замінили інститут довіри між бійцями, які кладуть життя за єдину справу, та вищими командирами і ще вищим начальством. І ще – це мерехтіння неминучих виборів, поціленість на які переважала останні два роки цілеспрямованість влади на вирішення головних питань війни, а також, очевидно, мерехтіння небезпеки для неї від потужних постатей мовчазного Залужного та, стає очевидно, і публічного Порошенка», – каже Бистрицький.

Серед провалів влади він вказує також нездатність зменшити несправедливості мобілізації та блокування прийняття закону про перспективи демобілізації.

«Тепер, у час, найскладніший для захисту незалежності країни, під прикриттям шумової завіси від неясності позицій на можливих, так званих мирних, переговорах, заявлених Трампом, взялися за повне знищення політичної опозиції. Політичне нищення в особі найбільш визнаного лідера національно орієнтованої фракції. Під прикриттям атмосфери великої небезпеки, яке відчуває виснажене і психологічно, і втратами рідних суспільство. Все це відбувається у той надкритичний час для долі країни та самого українства, коли треба опертися на максимальну єдність громадян та всіх конституційно розподілених гілок влади. Підійшли до краю. Тепер або стоп, або... що?» – риторично резюмує експерт.

* * *

До витоків: як формувався книжковий ринок в незалежній Україні

23 червня 2025, https://www.irf.ua/do-vytokiv-yak-formuvavsya-knyzhkovyj-rynok-v-nezalezhnij-ukrayini/

Ключові інсайти з розмови на Книжковому Арсеналі про перші кроки українського книговидання, філософію перекладу і роль Міжнародного фонду «Відродження».

Як з’явилися перші українські філософські книжки? Хто і навіщо боровся за права на Бергсона та Сімону Вейль? І чому для Джорджа Сороса програма українських перекладів стала доказом окремої культурної траєкторії України?

Про все це говорили на дискусії «До витоків: як формувався книжковий ринок в незалежній Україні» — з Леонідом Фінбергом, головним редактором видавництва «Дух і Літера», Євгеном Бистрицьким, виконавчим директором Міжнародного фонду «Відродження» у 1998-2017 роках, Ілоною Замоцною, співзасновницею видавництва «Віхола», і Тарасом Лютим, філософом. Модерував розмову Ростислав Семків, літературознавець і директор видавництва «Смолоскип».

[...]

Книги, які відобразили український кут зору

Євген Бистрицький, філософ і багаторічний директор Міжнародного фонду «Відродження», продовжив розмову з філософським відступом: це не ми вибираємо книжки, це вони вибирають нас. І саме ця здатність книжок «відкривати світи» стала головним поштовхом до створення Програми перекладів Фонду.

«У 1998 році я підійшов до Джорджа Сороса і сказав: нам потрібна програма перекладів. Він здивувався: “Навіщо? Ви ж знаєте російську”. А я сказав: “Україна дивиться на світ під іншим кутом”. І він погодився», – розповів Бистрицький.

Програма стартувала і одразу показала свою унікальність: більшість книжок, які обрали українські експерти, взагалі не були перекладені російською. Не через цензуру, а тому що це була інша оптика. Українську аудиторію цікавили інші ідеї, інші підходи, інші філософії.

Програма працювала до 2011 року. За цей час Фонд підтримав сотні перекладів з філософії, історії, психології, соціології, менеджменту.

Окрема увага – якості перекладів. Виявилось, що без спеціальної експертизи тексти часто перекладаються з грубими смисловими помилками. Тому фонд створив Лабораторію наукового перекладу. У ній фахівці ретельно аналізували уривки перекладів, звіряли терміни, пропонували адекватні українські відповідники.

«Ми не просто перекладали. Ми створювали мову гуманітарного мислення українською», – наголосив Бистрицький.

Фонд підтримував не тільки переклади, а й видання українських авторів, наприклад, найповніше видання Василя Стуса. Таким чином поставав не просто книжковий ринок, а цілий простір української ідентичності.

«Книжки, які ми підтримували, формували уявлення про себе – як громадян, як особистостей, як українців», – підсумував він.

* * *

СПОЧАТКУ ЗАПИТАТИ ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ ШІ ТА ІММАНУЇЛА КАНТА

8 липня 2025, 11:26 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/686cd61e617d8/

Сьогодні стає все більше і більше зрозумілим, що ця війна – це, насамперед, екзистенціальна війна культурних світів. Тобто війна за те, чи бути або не бути нашому, українському, світу культури. Не бути поглиненим та/або вбитим разом зі всіма нами примітивним фашизмом русскіх скрєп. Втім, війна світів, як це відомо ще з часів Герберта Уеллса, не відбувається без нашестя дивних прибульців.

Щоправда, наш час ускладнює класичний сюжет. Наші прибульці, на відміну від уеллсівських героїв – це не ті, хто безпосередньо вбиває нас. Це новітні треті учасники війни національних світів. Вони використовують війну для самопіару та просування саморобних ідей, які, здається, здатні зробити те, що не вдастся клятому рашизму – вбити дійсну культуру.

Так от, «у [минулу] п’ятницю до Києва на запрошення Міністерства культури та стратегічних комунікацій завітав бельгійський нейробіолог і мистецтвознавець, професор Вільного університету Брюсселя Ян Де Майєр. Він представив своє дослідження «Ідентичність і мозок», яке проливає нове світло на те, як наш мозок формує відчуття приналежності до національної ідентичності, що особливо важливо нині в ході війни» – Укрінформ.

А там, де суть національної ідентичності нам пояснює такий видатний європейський вчений, там не обійдеться без нашого міністра культури. «Дослідження, яке стане повноцінною книгою про ідентичність і мозок, торкається ключових питань станом на сьогодні сучасного людства. Як формується наша ідентичність, як мозок, культура, мова і пам'ять творять наше я. І як ці механізми діють у суспільствах. Як будь-яке суспільство, керуючись основними елементами мови, культури, топоніміки, все ж таки має глибокі трансформації, а особливо в період війни», – чудово презентував міністр.

Можна бачити по коментах у ФБ, що у багатьох зародилася підозра щодо вирішення, нарешті, віковічної проблеми поєднання точної науки з мистецтвознавством та естетикою прекрасного. Нейробіології, роботи мозку, та національної ідентичності. Можливо Мінкультури, разом з поклонінням перед бельгійським прибульцем, на вірному шляху розкриття для всього світу таємниці національної ідентичності.

Якщо для Мінкультури тут і тепер немає авторитетних експертів, то варто скористатися Штучним Інтелектом (ШІ), і просто запитати, як оцінюють європейські філософи доробок нейробіолога і мистецтвознавця Ян Де Майєра. І ось що досить розлого відповідає пан ШІ:

«Наразі немає широко задокументованого чи відомого філософського дискурсу, який би спеціально звертався до Ян Де Маер на ім’я, у працях основних європейських філософів. Хоча галузі філософії та нейронауки часто перетинаються... У випадку з Ян Де Маер немає суттєвих записів про те, що європейські філософи прямо посилаються, критикують чи аналізують його наукову роботу у своїх опублікованих працях чи лекціях. Натомість, філософська взаємодія з нейронаукою в Європі зазвичай зосереджена навколо таких постатей, як Антоніо Дамазіо, Жан-П’єр Шанже або Олівер Сакс, чиї праці безпосередньо вплинули на філософські дебати про розум і мозок. Якщо дослідження Ян Де Маер не потрапить у ширший публічний чи філософський дискурс, навряд чи знайдеться цілеспрямований філософський коментар щодо його внеску. Наявні джерела вказують на те, що європейські філософи досі не зробили Яна Де Маера предметом помітної філософської дискусії. Щоб зрозуміти, як філософія взаємодіє з нейронаукою в ширшому сенсі, можна звернутися до праць з філософії розуму або філософії науки, але згадки про самого Де Маера в цій літературі залишаються відсутніми.»

Тобто, так – бельгійський, європейський, але не відомий і не видатний та, можливо, вчений.

Можна зрозуміти натхненне бажання Мінкультури бути корисними країні. Зокрема, якщо дешифрувати таємницю того, що наш поетичний геній точно назвав чуттям єдиної родини. Чуттям саме національної ідентичності.

Втім, міністр культури сказав красивше поета. «Я сподіваюсь, що кожен з вас зможе, можливо, не з першого разу, долучитися до розуміння того, що є для нас наш мозок у сучасному мистецькому історичному просторі. Найважливіше – це презентація того, як людина здатна мислити об’єктивно, базуючись на фактах історії і мистецтві».

А ось Кант вважав інакше. Про мистецьке чуття (sensus) він казав, що це цілком суб’єктивна здатність судження, а об’єктивний принцип [художнього] смаку неможливий. Хоча таланти і генії у мистецтві здатні створювати загальнозначуще, тобто єдине, чуття. Родини, нації, додам вже я, між іншим.

Міністр спростовує Канта, чиє 300-річчя зовсім нещодавно досить широко святкувалося й українською культурною громадськістю. Можливо, святкували і у Мінкультури.

Хто б порадив Мінкультури не шукати випадкових пригод на стороні. А звертатися до своїх експертів перед тим, як запрошувати марсіанських прибульців. Як радить ШІ варто звернутися до праць з філософії розуму або філософії науки. Додам: і до філософії культури. Якщо у Мінкультури немає на це ані знання, ані часу, то ми допоможемо консультаціями. З повагою.

* * *

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС ІМЕНІ ФРАНКА-2025, ЛАУРЕАТИ, ПЕРЕМОЖЕЦЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

29 серпня 2025, 11:48 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/68b1695658fcb/

(Міжнародна премія імені Каменяра існує. Державним інституціям – Міністерству освіти і науки, Міністерству культури та стратегічних комунікацій України, НАНУ – варто знайти спосіб для сприяння її незалежному, громадському, розвитку у ГОЛОВНУ національну відзнаку імені Франка.)

Саме 12 членів журі – істориків, мовознавців, славістів і ще філософ – напередодні 27 серпня, 169-ї річниці від дня народження Івана Франка протягом 5 годин мали закриту напружену дискусію, кому належатиме цьогорічна чимала премія (275 тисяч гривень).

Як досвідчений у захистах та ВАКівських оцінках дисертацій, можу гарантувати, що я б не позаздрив пошукачам звань, якби вони попали в епіцентр такого критичного, вдумливого обговорення. Війна додала важливих політичних оцінок до суто академічних зауважень та похвал.

Ось 3 рівноправних лауреати, відібраних науковими експертами для кінцевого визначення з численних робіт, поданих на конкурс:

*** АНДРІЙ ДАНИЛЕНКО "Від Біблії до Шекспіра: Пантелеймон Куліш і формування української літературної мови" (пер. з англ. Петра Таращука; Наукове товариство ім. Шевченка в Америці; Інститут джерелознавства НТШ-А; Інститут Критики. Київ: Критика, 2023.

*** БОГДАН ЛАЗОРАК, БЕАТА СКВАРЕК, ТЕТЯНА ЛАЗОРАК "Країна солі і нафти": описи подорожей Дрогобиччиною у 1768 – 1914 роках. Студії. Документи. Матеріали. Collegium dr hab. Natalia Witelona Probirchenko Uczelnia Panstwowa. Лєгніца – Дрогобич – Нагуєвичі 2024.

*** ІГОРЬ НАБИТОВИЧ "Gloria et sacrum: історична проза української еміграції" (Люблін, 2022). Критика Київ 2023.

Ось 12 академічних "апостолів" премії імені Івана Франка, які гаряче дискутували за правилами Chatham House:

ТАРАС ВІНЦКОВСЬКИЙ – доктор історичних наук, проф., Одеський національний університет ім. Іллі Мечникова

ЯРОСЛАВ ГАРАСИМ – доктор філологічних наук, проф., Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАТОЛІЙ ЗАГНІТКО – доктор філологічних наук, Донецький національний університет імені Василя Стуса

МІХАЕЛЬ МОЗЕР – доктор славістики, проф., Віденський університет

ІВАН МОНОЛАТИЙ – доктор політичних наук, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

ГАЛИНА НАЄНКО – доктор філологічних наук, проф., Київський національний університет імені Тараса Шевченка

РОМАН ОФІЦИНСЬКИЙ – доктор історичних наук, проф., Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти

ІГОР СЕРДЮК – доктор історичних наук, проф., Київська школа економіки

ЛЕОНІД ТИМОШЕНКО – доктор історичних наук, проф., Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

АЛЛА ШВЕЦЬ – Секретар журі, доктор філологічних наук, Інститут Івана Франка НАН України

ФЕЛІКС ШТЕЙНБУК – доктор філологічних наук, Київський національний лінгвістичний університет та

АВТОР цього посту, Голова журі

Що для поважного журі було головним:

Найперше – науковість та значення праці для нашого національного само розуміння. Перспектива минулого і майбутнього, яку відкривають лауреати для міжнародного визнання української культури. Контекст війни корегував наші оцінки. Тому переможцем став АНДРІЙ ДАНИЛЕНКО з працєю "Від Біблії до Шекспіра: Пантелеймон Куліш і формування української літературної мови".

Додам від себе. Міжнародна премія імені Івана Франка – це українська, громадська, ініціатива, яка спирається на експертний потенціал академічної спільноти науковців, які є незалежними експертами. Її засновники, організатори та її поважні спонсори складають фундамент для її особливої ролі НАЦІОНАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ відзначення кращих від пам'яті постаті Великого Каменаря.

Це, певний, здатне скласти інтригу для бажаючих так чи так вибороти матеріальне місце під його духовним пам’ятником. Втім, Міжнародна премія імені Каменяра вже існує і далі буде. Державним інституціям – Міністерству освіти і науки, Міністерству культури та стратегічних комунікацій України, НАНУ – варто знайти спосіб для сприяння її незалежному, громадському, розвитку у ГОЛОВНУ національну відзнаку імені Франка.

Євген Бистрицький — доктор філософських наук, професор, провідний співробітник відділу філософії культури, етики і естетики Інституту філософії НАН України імені Г. С. Сковороди.

Повернутися до головної сторінки