Євген Бистрицький. Філософські уроки війни як екзистенціального зіткнення світів // Філософська думка. — 2023. — № 3. — С. 21-22.

Головна

Євген БИСТРИЦЬКИЙ

ФІЛОСОФСЬКІ УРОКИ ВІЙНИ ЯК ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОГО ЗІТКНЕННЯ СВІТІВ

Війна — особливий стан взаємин та взаємодії людей. На відміну від світових війн політики і практики «реґіональних конфліктів» останніх десятиріч кінця минулого та перших цього сторіччя, так само і війна, в досвід якої ми вбудовані, зазнала суттєвих змін. Разом з сучасними трансформаціями проявів колективної нетерпимості і насилля змінюються характер, засади та передумови використання військової сили у міжнаціональних взаєминах. Наголос в ідейно-політичних обґрунтуваннях чинників (мотивів) війни переносять з намірів фізичного знищення «ворога» з метою одержання певних зовнішньо-матеріальних, зокрема економічних, вигід («життєвого простору», усунення соціального класу) на знищення Чужого — іншої культурної ідентичності. Війну відповідно мотивують метою примусу для знищення/зміни ідентичності носіїв «внутрішньої» належності до останньої.

В цьому розумінні сучасна війна, яку ми переживаємо, є, сказати б, продовженням політики ідентичності іншими засобами. Політика ідентичності має справу з зіткненням колективних Ми-уявлень спільнот, що знаходить своє предметне втілення в медійних практиках нових, «гібридних», засобів боротьби з супротивником у сфері уявлень публічної думки. Зіткнення ідентичностей одержало знаменну назву війни екзистенціального вибору. Як правило, йдеться про військову боротьбу не на життя, а на смерть.

Утім, що, дійсно, мається на увазі — життя і смерть, буття і небуття кого чи чого? Якщо ідентичність є свідомістю належності до певного колективного Ми, його способу життя і традиційно-культурного, і громадсько-політичного, то йдеться про життєвий світ певної спільноти. Її політична окремішність визначається суверенністю та суверенітетом.

Про культурно-історичну, зокрема етнокультурну, унікальність сьогодні говорять у термінах окремого національного «світу»: «Тут вам не «русский мир», тут — український світ». Сучасна війна постає як екзистенціальне зіткнення світів у «турботі» за власне існування, зокрема як «рішучий», «героїчний», «патріотичний» тощо опір захисників «нашого» світу «чужому», «ворогові» як загрозі потенційного небуття.

Відповідно, шлях філософського доступу до події війни веде нас шляхом можливої екзистенціальної аналітики її з усіма супутніми наслідками такого повороту сучасного філософського дослідження. У свою чергу, це передбачає розмову про війну як особливу людську взаємодію, що вимагає перекладу цієї модерно-орієнтованої філософської розмови на мову, яка визнає онтологічну першість множини світів колективних Ми, культур, національно-культурних ідентичностей без небезпеки релятивізму. Тобто йдеться про вихід з модерної онтології єдиності світу речей та фізичних подій до онтологічного визнання множини світів як способів людського буття.

Відповідно — це змінює модерний ракурс орієнтації на першість коґнітивної здатності суб’єкта в раціональній побудові його ставлення до «об’єктивного» стану справ, зокрема і в концепціях, базованих на понятті інтерсуб’єктивності. Переорієнтує на прояснення екзистенціального факту «належності» нас до певної ідентичності — у-світі-буття, «втіленості у світ» і явища поєднання політики та ідентичності в реальності війни.

Війна світів, жахливий досвід якої ми переживаємо «тут і тепер», вимагає від нас, можливо, нового прочитання найрозвиненіших філософських побудов, які мають у своїх історичних та теоретичних передумовах упередження того, що я б назвав некритичним пацифізмом. Маю на увазі орієнтацію останніх на реґулятивні ідеали кінцевого раціонального погодження між людськими світами — політику толерантності, рівності, соціальної інтеґрації тощо, на визнання та (взаємо)розуміння та відповідні етико-моральні та правові теорії. Досвід війни, котру ми переживаємо як війну світів, вимагає від нас звернути увагу на ті філософські побудови, що концептуально враховують значення незгоди, відсутності наміру та простору толерування, прояснення умов принципового невизнання інших у людських взаємодіях.

Повернутися до головної сторінки