Бистрицький Євген. Виступ на Міжнародній конференції пам’яті Єжи Ґедройця «Європа — минуле і майбутнє: візії та ревізії», 24-26 листопада 2006 року.

Головна    





Євген Бистрицький

Виступ на Міжнародній конференції пам’яті Єжи Ґедройця «Європа — минуле і майбутнє: візії та ревізії», 24-26 листопада 2006 року.


Прослухати виступ (8 Kbps, 11:53).



Мою інтервенцію, або участь у дискусії, я назвав би так:  «Досвід культури, в тому числі й «Культури» Єжи Ґедройця, і виникнення, або розвиток структур публічності в Україні». Я спробую як раз підняти або подискутувати ті теми, які були прекрасно підняті, коли Мирослав Маринович говорив про необхідність сплаву інтелекту і моралі, коли йдеться про суспільне життя і про політику, і про гуманітарну сферу, коли Ґжеґож Мецуґов говорив, що телевізія будує враження, а не мислення, або про те, що варто будувати мислення більш раціональне,  говорив про об’єктивність, і коли Якуб Боратинський говорив про те, що при європейській інтеґрації переважав технократичний підхід, і європеїзація вимагає певної раціоналізації.

Тому я підняв би таку тему. Коли ми говоримо про оновлену державу, то ми можемо говорити про оновлення після Помаранчевої революцїї. А як це оновлення відбилося, або має відбиватися в культурі? І в мене виникла така схема, про яку я писав у деяких статтях раніше. Мені здається, доречно її підняти. Якщо ми будемо говорити про останні 15 років, то на хвилі гуманітарного, культурного, національного, етнонаціонального відродження виникла дуже міфологізована романтична гуманітарна сфера. Ця сфера виникла так, що вона немовби протистояла тій просвітницькій, модерного характеру раціональності, яка панувала в Радянському Союзі. Ідеологія  Радянського Союзу була побудована на європейському модерному просвітництві, на експерименті із суспільним життям, на марксизмі, вона була досить раціональна, досить раціоналізована, незважаючи на те, що це був такий загальний раціональний міф.

Я не буду згадувати теоретиків, які критикували просвітництво саме за це модерне просвітництво. Але те, що виникло в Україні, я спираюся головно на сферу філософії, певним чином на розвідки історичного характеру, як правило, непрофесіоналів, або таких професіоналів від історії і культури, які стали великими начальниками в Україні. Вони міфологізували, сфантазувати те, що можна назвати гуманітарною сферою. Вони вигадували міфи, і вигадали міфи. Я міг би сказати, що книжки, які писалися і пишуться різного роду директорами і начальниками, в тому числі в Академії наук, завідувачами кафедр, абсолютно не можуть бути перекладені на жодну європейську мову, і не будуть там зрозумілі. В цій хвилі гуманітарного відродження виникло багато розмов про духовність, про особливу українську моральність, і коли я сперечаюся, скажімо, з колегами з Інституту філософії, часто мені говорять, що от, якби опертися на справжнє, на доконечну, докорінну українську моральність, наші етнічні цінності, на нашу українську духовність, то не було б корупціїї, держава прекрасно розвивалася б, взагалі, ми давно були б, якщо не при комунізмі, то в Європі. В цій течїї в останні роки  виникає хвиля постмодерністської іронії. Тут присутні автори, які пишуть на цій хвилі. Вони розкладають, в тому числі, старі радянські міфи, цю перетворену на посміховисько раціональність, особливо, в останні роки Радянського Союзу. Але фактично вони залишаються на рівні іронії, не пропонуючи якогось іншого типу осмисленості культури, хоча це великий крок уперед.

З іншого боку, раціональність, якої потребує суспільство, раціональність, якої потребує сфера права, сфера політики, якщо завгодно, процедури політики. Вона розвивалася старою радянською номенклатурою. Ми бачимо це, скажімо, по тій владі, яка була до Помаранчевої революціі. Один політолог, експерт, гучно сказав, що Кучма хитро зробив, він віддав сферу духовності тим, хто опікується українською духовністю: робіть там що завгодно, робіть свої міфи. А раціональність публічну й прагматичну, і корумповану, він віддав тим,  хто говорить переважно російською мовою, орієнтується на російські, або краще на пострадянські, цінності. Отже, якщо ми подумаємо, а як же можна справді поєднати, з одного боку, опертя на національні, етнічні, культурні цінності, і раціональність, яка допомогла б нам вибудовувати економіку, вибудовувати верховенство права, вибудовувати шлях в Європу? На мій погляд можна говорити ось про що. А саме, про необхідність розвитку широких структур публічності, сфер публічності. Що це значить? Я колись про це говорив. Щоб не напружувати, так би мовити, або не надто підвищувати інтелектуальний рівень конференціїї для того, щоб було зрозуміліше те, що я хочу сказати. Я згадаю Габермаса, його теоретичні праці про розвиток структур публічності в Європі (Öffentlichkeit), тобто структури відкритості. А саме, таких структур, де раціональний голос, а особливо критичний голос, може бути почутий і може бути почута відповідь, відповідь критична. Те, що відбувається в нас у тих структурах публічності, які розвинулися, це, як правило, компліментарна публічність, коли ми дуже боїмося — і я відношу певним чином це до себе — критикувати інших, критикувати з точки зору наукової раціональності.

Тут я хотів би зупинитися на простому факті: методології гуманітарних досліджень фактично зараз не існує. Дуже мало говориться про теорію пізнання, дуже мало говориться про те, які методи використовуються. Мені часто кажуть: ну що? які методи? ми пишемо, ми користуємося  здоровим глуздом, common sense. Але цього не достатньо, якщо ми думаємо щось робити в сфері культури, в гуманітарній сфері. Якщо ви зайдете в наші книгарні, то не зможете побачити жодної популярної книги про науку, про ту наукову раціональність, без якої культура перестає бути осмисленою. Вона породжує міфи, міфи й міфи.

Так от, якщо говорити про ці сфери публічності, то вони починають пробивати собі дорогу. Журнал «Критика» — це крок до цього. На жаль, він обмежений в читачах. Тому що він створив собі певне коло і авторів, і тих, хто читає. І дуже повільно, на мій погляд, просувається вперед. Дуже довгі статті, спеціально розраховані на коло тих, хто сам себе і всередині цього кола розуміє.  Але, тим не менш, це певна структура публічності, хоча вона і зачинена в певних рамках інтелектуального життя. Ми можемо подивитися, що відбувається в інтернеті українському. Є прекрасні сайти, я не кажу зараз про телебачення, не хочу говорити, тому що  приїжджає, скажімо, Савік Шустер і робить таку структуру публічності, навіть не мас-медіа, в яких багато емоцій і небагато арґументів. Є сайти, де віртуальний дискурс розвивається досить потужними темпами. Але, скажімо, якщо я хотів би опертися на власний досвід, то таких сайтів, де один автор критикував би іншого так, як виникала критика, починаючи з початку XIX ст. року в Європі, з Франції, з французьких критичних журналів, ми не побачимо. Зараз без такої критичної публічності, без такого раціонального осмислення власних культурних засад, я думаю, ми будемо знову і знову хвалити один одного, або радіти власній духовності й віддавати на відкуп ту раціональність, без якої нам не потрапити в Європу. Сфера права вимагає обов’язково виникнення раціональних структур мислення. Я тільки натякнув на ту велику проблему, яку ми будемо вирішувати крок за кроком. Але її можна вирішити тільки тоді, коли ми підвищимо, або намагатимемося відповідально підвищувати якість освіти, гуманітарної освіти.

Я не можу спокійно сидіти на радах по захисту кандидатських і докторських дисертацій по філософії, коли там говориться про, скажімо, духовні цінності української культури, де пережовується все те, починаючи з бароко, з прекрасних моральних засад. І коли говорять, що, наприклад, філософія права Геґеля побудована не так, що ідуть до моральнісності, або до моралі, що спочатку виникає право, яке палками заганяє всередину людей совість і мораль, що на основі совісті й моралі виникає моральність культурна, а буцімто спершу мусить бути духовність, на якій ми сидимо, щось не тримається.

Виникає багато питань, які я хотів би тут підняти, дякую нашим панелістам, що вони зачепили цю тему. Все те, що я говорив, звичайно, вимагає і того, що Ґедройць робив у культурі, фактично, коли Єжи Ґедройць говорив про культуру, в нього було оновлене розуміння культури, що виникло після жахливої Першої світової війни, коли інтелектуали перегризлися між собою на міжетнічній основі. Він, фактично, запропонував осмислення в культурі, запропонував поєднати розум і культуру.

Ось така інтервенція.





Прослухати виступ (8 Kbps, 11:53).








Повернутися до головної сторінки